Лише від нас залежить, чи виграємо ми двобій з собою. Але цей двобій ми маємо вигравати наодинці. Не один раз, а кожного разу.
Радник голови Офісу Президента Олексій Арестович розповів про випробування, що нас ще чекають, фази війни з погляду психології й способі, як не програти вольовий конфлікт.
Повідомляє Інформатор.
Настав другий етап психологічного надлому. 18 день війни, і подібне випробування важко пережити непідготовлений людям. Додайте до цього фізіологію: відсутність сну, тривожність, зміну звичок… Так потихеньку народ починає просідати.
У чому проявляється ця фаза. Оце розчарування і невіра в перемогу, в адекватність влади. Тут є два аспекти: з точки зору інформаційно-психологічної операції противника, його блакитної мрією є зруйнувати зв’язок між народом і владою. У всіх підручниках і завжди це – ціль. Невіра політичного управління, у здатність влади адекватно здійснювати оборону України та інше.
Недоліків багато завжди і всюди. Ми з ними зараз розбираємося і після війни продовжимо. Бо не існує ідеальних країн, які ідеально вступають у війну й ідеально її ведуть. Не дивлячись на силу духу, козацький драйв і все інше.
Скільки помилок зроблено і робиться. Людство по своїй суті не ідеальне, а під час війни загострюються і найкращі, і найгірші риси. Тому є численні помилки. На них треба реагувати, про них треба інформувати. Ми збираємо і реагуємо.
Але треба розуміти, що підрив довіри народу до влади – це одна з основних цілий ворога. Тому треба зробити простий вибір (на війні все – чорно-біле ж): або ви за те, щоби вороги досягли своєї мети, або проти. Тому моя пропозиція така: ви збираєте інформацію про такі речі, пересилайте мені чи тегайте у своїх дописах. Я завжди реагую і доводжу це до вищого військово-політичного керівництва країни.
Штука в чому. Пам’ятаєте, як окремі слабкі душі починають триндіти, мовляв “та все – ні, так завжди! а ось я…”. Я вже не говорю про політиків, які намагаються переслідувати свої політичні цілі. В такому випадку ви обираєте ту сторону, яка допомагає ворогу. Тобто ви невільно допомагаєте супротивнику ламати Україну, перш за все психологічно. А це – його головна мета.
Типовий приклад. Давид Арахамія та Михайло Подоляк сфотографувалися на полігоні в Яворові. Це було шостого березня. Полігон цей здоровенний і дуже добре відомі всі точки розташування. 13 березня супротивник наніс удар по полігону і дехто з опозиційних політиків радісно погнали разом з російськими службами інформаційно-психологічного впливу, мовляв “ось вони сфотографувалися, саме тому вдарили по полігону”. А без цього би не вдарили? Ну, звісно, звідки Росії знати, що існує Яворівський полігон і що туди йде допомога і все інше. Але це політика.
Друге. Мова йде про наш внутрішній психологічний стан.
Є така штука, як вольовий конфлікт. А воля – це здатність робити вибір, сила, яка дозволяє здійснити цей вибір, це лінія внутрішньої і зовнішнього поведінки. І по ній б’ють спеціалісти противника. Або б’є та слабка частина людської душі. Це чорний вовк, який хоче, щоб людина просіла і розчарувалася. Він хоче з цього скористатися, підживитися і трохи вирости. І оцей вибір робить кожен з нас.
Війна, звісно, виснажує. Це велике випробування. Багато людей зітхають: “Олексій, коли це все закінчиться, коли вже мир…”
Почекайте, ще буде третя фаза. І вона буде ще страшнішою, незалежно від наших реальних успіхів, від результатів на переговорах. Ця фаза настане автоматично.
Навіть якщо ЗСУ прямо зараз проженуть ворога, а Росія погодиться на переговорах віддати все на світі. Ця фаза – невідворотна. А якщо будуть іще невдачі чи провали (а це цілком можливо, тому що війна є війна, вона йде зараз з дуже важким суперником, скільки б ми над ним не сміялися, все може ще більше ускладнитися. Ось в цей момент треба стати трохи більш строгими до себе і зайнятися таким легким самоаналізом, спостерігати за собою: чи не поплив я. Бо від того, що ви попливете не буде краще нікому, в першу чергу – вам самим, тому що психологія одразу ж проявиться на фізіології, на соціальних контактах. Ви почнете сваритися, і все це намотується, як сніжна куля. І ось така людина валиться у воронку психологічних катастроф. А починається це все з програшу вольового конфлікту.
Вольовий конфлікт програно тоді, коли ви вирішуєте повірити в новини раніше, ніж ви встигли їх перевірити, коли ви з версій можливого розвитку подій вибираєте ту найгіршу, найбільш панічну, найбільш невдячну. До прикладу: “влада кинула Маріуполь”, “Подоляк і Арахамія засвітили Яворівський полігон”, “спеціально замовчують про полк “Азов, буцімто вони там в Маріуполі загинули”.
Коли з усіх цих версій подумки ви обираєте версію, яка йде на користь ворогу – все пропало, ви програли вольовий конфлікт. Не треба це робити. Ця битва розігрується навіть не в терміналах смартфонів, у відео з ноутбуків, телевізорів. Ця битва програється всередині.
Незалежно від того, де ви знаходитесь – в Австралії, в Нью-Йорку, Польщі, у Львові Маріуполі, в Києві… тут (в душі) відбувається основна битва. Програєте кожен раз, коли ви допускаєте чорні версії трактування подій, коли ви обираєте це, а тим більше, коли розганяєте.
І навіть якщо ви втримались і вирішили перевірити інформацію, подумали про людей добре, адже є такий старий біблійний принцип – думайте про людей добре з самого початку, із усіх можливих версій обираєте позитивний – тоді ви виграли, ви переключили тумблер на біле замість чорного.
Кожна перемога закидає в кров гормони успіху, і тоді ваша власна свідомість читає, що ви рухаєтесь по дорозі успіху. Чому це важливо.
Пітерсон говорить, що важливо робити протягом дня маленькі події, не подвиги, просто розпорядок дня, тому що проходячи ці контрольні точки підсвідомість читає це як історії успіху. Це як у мангустів виростає мозок переможця. А якщо йти по чорній лінії, по лінії розчарування і зневіри, то у вас буде поступово розчинятися мозок переможця, а з’явиться мозок програшу. Це і є головна задача чорної воронки війни, щоб ми розчинили в собі мозок переможця і виростили мозок програвшого. Не робіть це, обирайте позитивні версії мислення про людей, події. Це чітка залізна закономірність: як тільки ви починаєте думати про людей погано – стає погано не людям, а вам. Не допускайте цього. Ще буде дуже багато випробувань, і від кожного з нас залежить, хто виграє внутрішню війну.
Знаєте головний закон піхоти? Кожен помирає сам на сам.
Це так, навіть якщо горять у спільному танку. Смерть – це завжди один-на-один. І ось смерть, горе, розруха, психологічний тиск… Але кожен з нас повинен виграти.
Так, кожен з нас помирає сам, але підтримувати один одного ми можемо разом. Кожен з вас, тих, хто дивиться це відео, насправді пов’язаний невидимими нитками мільйонів людей, які знаходяться точно в такому ж самому стані й теж стоять перед вибором: біле чи чорне. Давайте вибирати біле, давайте піклуватися про інших, давайте виграємо цю внутрішню битву, як би це не було складно. Хоча буде ще важче. Я говорю одразу. Настя очікує третя фаза – десь на 21-27 день війни. Тобто умовно під кінець місяця почнеться.
Отож спілкуємося одне про одного, вибираймо біле і пам’ятаємо, що нас – мільйони. І ці мільйони мають вибирати біле не одноразово, а щоразу, коли сумніви, втома і тривога. Треба перекладати важіль, відрощувати собі рефлекси переможця і пам’ятати, що ми зв’язані з іншими. Все буде Україна!
Записала Наталка Сандецька
