Захопимо Київ за два дні, – щебетали вони. Врятуємо російськомовних, – товкмачив їх схиблений лідер. Ті, що донедавна вважалися “непереможною” армією, зараз грабують цивільних і залюбки здаються в полон. Історія, кажуть, циклічна. А відтак зазирати в неї – корисно. Ба більше, необхідно, аби зрозуміти, що російське військо неодноразово зазнавало фіаско.
Матеріалом білоруського видання “Наша Ніва” ділиться Інформатор.
Справді, російська імперія та срср останні століття дійсно перемагали найсильніші на той час армії. Так, на початку ХVIII століття Росія Петра І перемогла у Великій Північній війні могутніх тоді шведів — і з цього, власне, офіційно й розпочалася російська імперія.
Після вже на початку ХІХ століття була перемога над, здавалося б, непереможним Наполеоном, коли російські війська проскакали вулицями Парижа.
А в 1945 році в союзі із західними демократіями було здобуто перемогу над гітлерівською Німеччиною, яка зараз є одним з наріжних каменів мілітаристської ідеології путінізму.
Все це справді було, і всіляко випинається і підноситься державною пропагандою, створюючи враження, що крім цих блискучих перемог нічого іншого в російській історії не було. Тим більше, що країна, мовляв, надзвичайно миролюбна і якщо десь і повинна була воювати, то лише у захисті батьківщини чи надаючи комусь щиру та безкорисливу допомогу за її межами.
Насправді, звісно, все не так. Як і в історіях інших націй, в історії росії були і перемоги, і поразки. Було багато ганебних епізодів.
Росія протягом останніх століть проводила агресивну експансіоністську політику, прагнучи розширити свої межі. Притому серед цих воєн було чимало, за словами поета Олександра Твардовського, «незнаменитих» (сказано про радянсько-фінську війну 1939-1940 років), про які або зовсім не згадували у підручниках історії, або згадували скоромовкою.
1979 року росія (тоді у формі срср) намагалася взяти під контроль Афганістан, 1968 окупувала Чехословаччину, 1956 — Угорщину. У 1939 році, реалізуючи пакт Молотова-Ріббентропа, напала на Фінляндію і захопила Балтію. У 1904 намагалася прирости за рахунок Китаю та Японії. Перед тим приєднала Центральну Азію. Список можна множити.
Романтичні уявлення про свою історію характерні для багатьох народів. У росії це набуло особливого характеру, тому що багато класичних російських інтелектуалів, включаючи Пушкіна і Достоєвського, за всіх своїх відмінностей, ще й оспівували великодержавний націоналізм і особливу “місію росії”.
Проте реальність для Росії була різною.
Багато хто чув про “Фінську війну”. Вона за багатьма параметрами була дуже схожою на сьогоднішню українську, і, за великим рахунком, фіни вийшли з неї переможцями.
У «Зимовій війні» втрати совєтів були втричі більшими, ніж у фінів. У результаті трьох місяців завзятих бої Фінляндія змушена була розлучитися з частиною своєї території, і це нібито можна розцінювати як досягнення цілей москви. Але насправді це була поразка, тому що мети, через яку ця війна починалася, досягнуто не була: Фінляндія зберегла суверенітет і не стала ще однією радянською республікою.
фінські солдати на позиціях
В результаті через 50 років фіни жили значно краще за естонців, з якими були перед Другою світовою на приблизно однаковому рівні розвитку і які, на відміну від фінів, 1939-го без опору впустили на свою територію російські війська — зовсім як лукашенківський режим у 2022 році.
Ще більшої поразки росіяни зазнали за радянсько-польської війни 1920-го.
Радянські війська сягнули Варшави, але були розгромлені на Віслі. Після цього Радянська Росія змушена була підписати Ризький договір за умовами Польщі.
Совєти залишились у програші й після афганської війни 1979-1989 років.
До речі, і величезний інтервенціоністський корпус тоді називали “обмеженим контингентом” на радянській новомові, аналогічним до нинішнього, коли в Росії війну заборонено називати “війною”.
радянські солдати в Афганістані
“Маленька переможна війна” з Японією 1904 року мала завершитися приєднанням до Росії нових територій та захопленням ринків збуту.
“Святий” цар Микола II вважав “япошок” нижчою расою. Проте похід на країну, з якою тоді ніхто всерйоз не рахувався, закінчився принизливою поразкою.
Такою самою поразкою була і Кримська війна 1853-1856 років.
Вона оголила економічне відставання Російської імперії в результаті правління Миколи I. Сам Крим утримати росії тоді вдалося, але Франція, Британія та Італія досягли бажаних для себе результатів, а Туреччина отримала перепочинок, який дозволив їй зберегти контроль над такими ласими для російської імперії протоками Босфор і Дарданелли.
У той же час були і війни, про які росіяноцентрична історіографія взагалі замовчує, але мали велике значення для народів, що перемогли. Так, естонці — “жменька того народу”, кажучи словами Богушевича, — у 1918—1920 роках перемогли у війні, яку історики називають “Естонською визвольною” або “Естонсько-радянською”. Причому вдалося це естонцям як завдяки високій національній організації, так і тому, що вони зіграли на внутрішньоросійських і геополітичних протиріччях.
На боці естонців тоді воювала армія білого генерала Миколи Юденича, а допомагали їм держави Антанти. Естонці у тій війні не тільки приперли російську армію до воріт петербурга, а й розгромили німецький ландесвер, відкривши дорогу до незалежності та Латвії.
А найсвіжіша поразка російської зброї, що сталася у 1990-і роки – Перша чеченська війна 1994-1996 року.
Тоді москва не погодилася з проголошенням чеченським народом на хвилі розпаду Радянського Союзу державного суверенітету і, фактично не контролюючи територію республіки і не зумівши домогтися порозуміння з її керівництвом мирними методами, у грудні 1994-го ввела до неї війська, щоб досягти своєї цілі.
Але чеченцям вдалося дати настільки сильну відсіч, а російська армія виявилася настільки непідготовленою до війни, що маленька Чечня фактично здобула у війні перемогу над імперією. 31 серпня 1996-го було укладено Хасав’юртівські угоди про перемир’я, за умов яких із республіки виводилися російські війська, а визначення статусу Чечні відкладалося на п’ять років. Після того три роки Чечня де-факто була самостійною.
Чеченці на чолі з президентом Асланом Масхадовим тішаться перемозі над радянським військом
Інша річ, що 1999-го імперія взяла реванш, фактично зрівнявши чеченські міста із Землею і скориставшись у своїх інтересах внутрішніми протиріччями у чеченському суспільстві. Надто вже нерівні були сили, тим більше що чеченці з різних причин не мали жодних шансів на підтримку з боку світової спільноти. Україна ж не Чечня.
Більшість колоніальних імперій розпалася у ХХ столітті, але Росія лише частково.
Віроломний напад Росії на Україну — спроба повернути людство до часів, коли одна держава за правом сильнішого захоплювала території іншої. Але Україні вдасться вистояти, як раніше вдавалося іншим націям.
І перемогти її буде дуже складно, бо ж українці не одні — за ними весь цивілізований світ. Понад те, історія свідчить, кожен народ особливо завзято відстоює рідну землю. І ця війна для українців – вітчизняна, а для Росії – загарбницька.
