Людвік Песак був римо-католицьким деканом Коломийської парафії. Подібно до відомого отця Русина, він також далеко вийшов за межі свого духовного служіння: займався просвітництвом, культурою, а в часи Німецької окупації – підпільно хрестив євреїв, щоб врятувати їм життя.
Унікальну сторінку історії життя в Коломиї для Інформатора підготував дослідник-краєзнавець Ілля Криворучко.
Людвік Песак народився 1889 року в регіоні Татр Підгалля в Польщі. Навчався у Львівській духовній семінарії на факультеті філософії та теології. Потім висвятився і мав парафію в польському селищі, працював у школах. У 1922-1930 роках став старшим вікарієм, а згодом керівником Станіславівської парафії.
Вперше до Коломиї приїхав 1931 року, проте не надовго. Вже з 1932р.став вікарієм теперішнього Львівського костьолу імені святого Миколая. Поряд того працював шкільним священиком у школі ім. короля Казимира.
І лише 1933 року о. Людвік Песак знову переїздить у Коломию в якості пароха церкви Пречистої Діви Марії. А за два роки стає деканом Коломийської парафії.
В ті часи релігійне та культурне життя Коломиї набуло розквіту. Декан Песак став будівничим костьолу pw. Chrystusa Króla в Коломиї, долучався до зустрічей представників влади міст, відтак був одним з організаторів Євхаристичних конгресів 1935-1936 років у Коломиї. За багаторічну працю у сфері релігії та культури був удостоєний найпрестижнішою нагородою тогочасної Польщі (Другої Речі Посполитої) – Золотим хрестом Заслуги.
Порятунок євреїв у часі ІІ світової війни
Життя Людвіга Песака кардиналоно змінила Друга світова війна: під час радянської, угорської та німецької окупацій допомагав нужденним.
Зокрема декан Песак попри міжрелігійні суперечки між християнами та іудеями пішов на ризикований крок: він видавав свідоцтва про хрещення євреям, які переховувалися від нацистського режиму. Комендантом міста на той час був молодий пронацистський поляк Клаус Фолькманн. Нагадаємо, що про трагедію в Шепарівському лісі, де було розстріляно біля 30 000 євреїв. Кількість людей, яких врятував декан парафії, достеменно невідома, адже документи були спалені, а свідки – вбиті.
Проте є спогади тих, кому завдяки о. Песаку вдалось врятуватися від Голокосту.
Амалія Сандберг-Маснер народилася в Заліщиках, зараз живе у Канаді. За її спогадами, «10 жовтня 1942 року есесівці з собаками оточили гетто і приступили до його ліквідації». Німці штовхнули пані Амелію та її родичів у вагони для худоби. “На смерть…” – згадує Амелія. Але за щасливим збігом їй з сестрами Лолою та Ясею вдалося втекти з через діру в стіні вагона.
Вони повернулися до Коломиї і зв’язалися з другом сім’ї Альбіном Тілем (поляком німецького походження), який допомагав їм раніше, коли вони були в гетто. Відтак Альбін попрохав допомоги з документами для відвчат у о. Песака. Священик попросив Альбіна прийти до нього з інформацією про хрещених парафін з церкви на вулиці Собеського в Коломиї. На основі цих даних священик видав свідоцтва про хрещення єврейським дівчатам.
Книги про народження, а потім і свідоцтво, видане курією у Львові про те, що в сім’ї не було євреїв протягом трьох поколінь, дозволили отримати від німців посвідчення особи, т. зв. Кенкарте. Три жінки разом з Альбіном Тілем створили вигадану сім’ю. Лола стала його «дружиною» Марією Казановською-Тіль, Міла — двоюрідною сестрою «дружини» Станіслави Шмідель, а Яся — служницею Анелі Войцеховської. Вони оселилися у Львові, а потім в околицях Кросна.
Після війни Альбін Тіль був визнаний «Праведником народів світу» за спасіння євреїв в часи Голокосту. А от отець Людвіг Песак – ні. Незважаючи на свідчення тих, кого врятував декан Песак, його діянь для виявилось Яд Вашему виявилось недостатньо, хоча не виключено, що на перепоні стали міжрелігійні невідповідності.
Яд Вашем за недостачу доказів не прийняв заявку на присвоєння священику титулу «, хоча за такі ризиковані кроки він гідний цього звання. Сподіваємося на відновлення справедливості.
Історія пам’ятає ще одне життя, яке вдалося врятувати завдяки свідоцтву про хрещення від декана. Це – Казимеж Синкевич. якого отець охрестив в липні 1942 року.
Арешт і концтабори
10 листопада гестапо Коломиї зібрало прізвища 120 поляків, яких збирались арештувати. Серед них – 6 священиків і о. Людвіг також. Племінник Ян Песак дізнався через своїх знайомих про загрозу арешту і намагався вберегти дядька. Але о. Песак тільки й сказав: «Тут мене представив архієпископ, я не повинен покидати парафію, маю право віддати голову за своїх овець».
Так о. Песака арештували. З тюрми в Коломиї перевезли до львівської тюрми Бригідки, а звідти – до німецького концтабору на Майданеку. Як дізнаємося з газет, там він пробув до 31 березня 1943 р. Потім нацисти перевезли декана до концтабору Флоссенбург. Арештантський номер 1489 був витавруваний у о. Песака на грудях, а сам священник – поміщений у бункер.
За спогадами племінника священик загинув під час транспортування 16 квітня 1943 р. о 12:05. Проте, згідно з табірними справами, він помер там у так званому «Голодному бункері».
Вірний друг отця – племінний Ян Песак записав спогади про діяльність декана Коломийського. Сам Ян згодом став членом підпільної Армії Крайової, партизаном антикомуністичних груп та жертвою радянських таборів до 1967 року.
Автор дослідження Ілля Криворчко
