Сторінка історії | Що святили українці на Великдень?

Ми збираємо кошики так, як нас вчили мами, бабусі й прабабусі. Часом додаємо щось своє: овочі, цитрини, квіти. Але нині маємо нагоду порівняти звичаї своєї родини із давніми. Ви будете здивовані, що клали до великоднього кошика наші пращури.

Інформатор пропонує цікавезне дослідження Юрія Пуківського для Локальної історії

Одна з головних традицій Великодня – освячення і споживання обрядових страв. Українці здавна вірили: все, що святять у святковому кошику, наділене особливими властивостями. Кожна українська господиня старалася, щоб кошик був багатий. Один із обов’язкових атрибутів – паска або інші хлібні вироби (бабка, окраєць хліба). Також клали яйця (писанки, крашанки), молочні продукти (масло, сир), м’ясиво (ковбаса, шинка, сало), сіль та хрін. Утім народні вірування та обряди залежно від історико-етнографічних районів України помітно відрізняються.

Ми зазирнемо у великодні кошики в різних регіонах України

Паска

Переважно паску випікали в Чистий четвер, іноді – в суботу, значно рідше – у Страсну п’ятницю. Беручись до роботи, господині вмивалися, одягалися у святкове вбрання. Тоді в хаті панувала особлива атмосфера. “Треба, шоб тихенько було, добренько. Не сваритись, не кричати, не гніватись”, – розповідала Любов Косік зі села Губельці колишнього Славутського району на Хмельниччині, 1944 року народження. Інколи запалювали свічку – аби великоднє печиво добре вдалося.

У давнину для замішування тіста на паску зазвичай використовували не хлібну діжу, а ночви. Замішуючи, українські селянки хрестили тісто, інколи навіть молились. Обов’язково хрестили його під час всаджування до печі.
Щоб великодні хліби були жовтими та гарними, їх загнічували вербою – кидали в піч гілочку освяченої лози. У деяких місцевостях її клали згори на тісто – вважали, що так виросте паска. Бойки запікали три вербові галузки в самій хлібині.

Традиція пекти якомога більшу паску є, очевидно, проявом імітативної магії – обрядове печиво мало сприяти доброму врожаю, який якраз сіяли-садили навесні. На думку дослідників, ритуал випікання і споживання хліба навесні, у період посіву, був засобом заклинання родючости ще в дохристиянський період.

Яйця

Важливим атрибутом великодніх свят є яйце. Здавна його вважають символом початку світостворення, зародком життя. У великодньому кошику це писанки та крашанки.

Традиція розписувати писанки найбільше збереглася на Покутті, Буковині та Гуцульщині. А крашанки традиційно фарбують у великодню суботу чи не в кожному українському селі.

Етнограф Володимир Шухевич зафіксував гуцульське повір’я: “Доки писанки пишут, доти буде сьвіт, йик перестанут, тогди ме сьвіт кінчити си”.

Розписуванням писанок та фарбуванням крашанок займалося жіноцтво. На Сокальщині етнографи занотували: під час виготовлення писанок дівчина була сама в хаті, “щоб хто не врік, а то писанка ніколи не вдасться”.

Замальовували лише сирі курячі яйця – вірили, що інші “гріх красити”.

Порося

До Великодня українці старалися заколоти порося. Часто його запікали в печі цілим, а потім святили в церкві.

“Пекли порося – таке немаленьке і невелике. Закололи, обробили й ціле пекли. Ше хронину дають йому в зуби”, – згадувала Анастасія Чмелюк зі села Довжки в колишньому Славутському районі на Хмельниччині, 1932 року народження.

У селі Ясне, що під Рівним, побутувала жартівлива примовка:

Христосе воскресе!
А баба паску несе.
А дід порося –
Да й задрипався.

На думку етнографа Вадима Щербаківського, святити ціле порося – то власне українська традиція. Наприклад, росіяни святять печені баранці.

 

Сир

Бойки Богородчанщини вірили, що сир святять, “аби худобі було добре”. В околицях Берестечка на Волині існує звичай давати курям освяченого сиру на Великдень – щоб було багато квочок.

Українці Карпат запечений у печі сир називали “плесканка”, а на Волині та Поділлі – “мандриця”.

Якщо у вас зберігся кисломолочний сир, то ось галицький рецепт великодньої плесканки.

На Слобожанщині та Середній Наддніпрянщині робили й сирні паски. Щоб їх приготувати, використовували спеціальну дерев’яну форму. Така паска була зазвичай пірамідальною, що мало символізувати гору Голгофу, на якій розіп’яли Ісуса Христа.

Сіль

Доволі багато обрядів пов’язані з освяченою сіллю. Найпоширеніший – звичай обсипати домівку. На Опіллі та Надсянні так намагалися знешкодити негативний вплив відьом, лихих людей тощо. “Шоб то злі якісь не підходили, якісь чари хто не робив”, – пояснювала Катерина Надольська зі села Спас, що під Кам’янкою-Бузькою на Львівщині, 1933 року народження.

Хрін

На Лемківщині та Надсянні традицію освячувати хрін пояснювали християнськими легендами. Коли юдейські воїни приготувалися розіп’яти Ісуса Христа, то принесли зі собою чотири цвяхи. Але надбіг циган, щоб їх вкрасти. На нього накинулись воїни, і циган ухопив тільки одного цвяха. Воїн кинувся навздогін – тікаючи, циган встромив його в землю. Тому воїни мусили прибити Ісусові ноги до хреста одним цвяхом. А на місці, де циган встромив крадене, виріс хрін. Тому його й беруть до кошика.

На Покутті існувала традиція розпочинати великодній сніданок саме з хрону. На Снятинщині вірили, що він гріхи випікає і володіє чудодійними властивостями. “Берут чіснок, яїчка і хріну – ідеш у хороми і кажеш: “Аби мене тог’и всередині заболіло, як ця сусіда буде мати дитину”. А в’на вже не буде мати дитину: вже стара. Та й так смієлиси, кажут: “Аби мене тог’и заболіло”. Так казали, шоби не боліло всередині ніколи”, – згадувала Ольга Сідляр зі села Драгасимів, що під Снятином, 1935 року народження.

Мак, часник, зерно

До великоднього кошика в різних частинах України клали й інші продукти – декотрі з них можуть здатися жителям інших регіонів доволі екзотичними та навіть дивними.

Традиція освячувати на Великдень часник найчастіше трапляється на Буковині, Бойківщині, Гуцульщині та Закарпатті. Освячені зубці вважали засобом від зурочення. “Хто врікає, то, кажуть, возьми свяченого часнику в кишеню зубчик – ніхто тебе не вріче”, – згадувала Марія Панасюк зі села Нивиці в колишньому Радехівському районі на Львівщині, 1930 року народження.

Гуцули вірили, що часник допоможе розкрити злочин. “Єкшо шось в тебе пропадає, треба дзвіницу коло церкви, але уночи обійти з тим часником, шо світивса на Великдень. То скоро находитса той злодій”, – розповідала Василина Друняк зі села Голови, що в колишньому Верховинському районі на Івано-Франківщині.

Кропива

У деяких гуцульських селах і нині кладуть до великоднього кошика кропиву. Вона – “перша на землі, шо зелене”, пояснює Параска Янюк зі села Голови, 1931 року народження. В околицях Печеніжина, що на Коломийщині, перед споживанням паски їли свячену кропиву з маслом і сіллю – аби людей не кусала мушка.

Освячення кропиви відоме й бойкам. На Калущині вірять, що на Великдень треба з’їсти трохи кропиви, аби цілий рік усі були здорові.

Кошик, пасківник, бесаги

Звісно, не можна оминути й самого кошика.

Традиційні лозові кошики в  Україні увійшли в масовий ужиток аж у XX столітті. Раніше паску не носили у плетених кошиках. А часто вона й не влазила до кошика. “Господар ніс паску таку, шо не міг двигнути. Мав у партовинні  нести”, – розповідала Марія Когут зі села Завидче в колишньому Радехівському районі на Львівщині, 1931 року народження.

“Раніше паску несли святити у скатертях, далі – у бесагах, а тепер – у кошиках”, – свідчила Юлія Бляшинець зі села Липовець Хустського району на Закарпатті, 1919 року народження.

Для освячення великодніх страв використовували спеціальні посудини. Гуцули мали дерев’яні пасківники або “дорінники” – резервуари циліндричної форми, декоровані геометричним різьбленням. Бойки називали їх “світильниками”.

Рушник або скатертина

На теренах  Поділля, Опілля, Надсяння та Західної Волині побутує звичай вишивання рушників, які використовують лише для покривання великоднього кошика.

На Поліссі, Середній Наддніпрянщині використовують здебільшого білі рушники та скатерки (настільники).

Великодній рушник чи скатертину, у якій святили паску, наділяли магічними властивостями. “Як од грому загориться хоромина, треба лити кислоє молоко і удовиця три рази має обійти зі скатеркою, на якій святили паску”, – розповідала Кулина Середюк зі села Щедрогір, що в колишньому Ратнівському районі на Волині.

На Опіллі великодній рушник вивішували на плодове дерево, щоб була гарна погода в день весілля.

Повний текст дослідження читайте ТУТ