Коломийське відділення медичної реабілітації відкрилося два роки тому. Наразі тут є кабінет лікувальної фізкультури, масажний кабінет, фізіотерапевтичні процедури та послуги психолога. Люди потрапляють сюди на візочках, а покидають лікарню вже самотужки чимчикуючи.
Інформатор поспілкувався з чарівними працівницями відділу реабілітації, а вони у свою чергу розповіли про дивовижні історії зцілень.
Трохи про відділення.
“Лікування може відбуватися як стаціонарно, так і очно. Тобто хворі з інших відділень, що потребують реабілітації, можуть приходити до нас. Працюємо не лише з неврологічним профілем, а й травматологічним (післяопераційні випадки, переломи, вивихи)”, – розповідає завідувачка Роксолана Пасічник.
Допомогу реабілітологів вже встигли отримати внутрішньо переміщені особи: чоловік з Харкова та жінка з Сєвєродонецька.
Людям, що переселилися до Коломиї рекомендовано переукласти декларацію з сімейним лікарем на місці. Утім коломийські медики дбають про кожного без виключення, особливо, якщо мова йде про екстрені ситуації.
М’ячі, гантелі, бізі борди, портативний велотренажер та навіть більше. Усе це обладнання працівниці відділення закуповували за власний кошт. Зараз вони розгортають збір пристроїв з-за кордону, аби мати змогу повносило та цілісно працювати з людьми. Наразі відділенню критично бракує вертикалізатора та системи тренування для рук.
“Планів, задумів та бажання працювати є багато. Не вистачає спонсорів”, – розповідає пані Роксолана.
“Ми стараємося повернути людину до свого попереднього життя. У нас трапляється багато цікавих та водночас тяжких випадків. Дуже тішить, коли ти йдеш до пацієнта і бачиш, що він хоче працювати. Тоді у нього все виходить. Є пацієнти, які можуть, але не хочуть. Тут головне подружитися з людиною. Якщо ти цього не зробиш, якщо вона не довіриться тобі – результату не буде”, – ділиться Іванна Соколюк.
“У нас були усіляки пацієнти. Навіть лікарі не вірили в відновлення одного похилого чоловіка: у нього був інсульт, відібрало чутливість лівих кінцівок. Він не міг самотужки тримати голову. Ми починали реабілітацію з фізпроцедур та масажів. Після цього вчили його сидіти. З кожним днем людина кращала на очах. Пам’ятаю як одного дня зайшла до палати, а чоловік сидить сам, тримаючись лівою рукою за бильце ліжка. Для нас це було шоком. Найдужче його підтримувала дружина”.
Надважливим у реабілітації є підтримка рідних, – кажуть фахівчині. Коли людина не хоче бути тягарем для своїх родичів та бачить, що вони намагаються допомогти, вона здоровішає. Такі люди потребують догляду, уваги та любові. Вони хочуть почуватися потрібними.
“Нещодавно до інтенсивної терапії потрапив літній пацієнт з переломом плеча. Він був у депресивному стані, його все боліло, але…на носі був Великдень. Я цілеспрямовано та жорстко взялася за справу, кажу: “Скоро Великдень, треба буде кошик святити.”. Пацієнт пообіцяв, що своїми ногами піде до церкви. Так і сталося: з лікарні він попрямував до церкви самотужки, скориставшись хіба що ходунцями. Його дружина не могла надякуватися”.
Головне мати мету, – каже дівчина. Мету та віру в себе.
