5 аргументів Тімоті Снайдера, що підтверджують фашистську природу росії

Тімоті Снайдер – один з найавторитетніших істориків нашого часу. У своєму інтерв’ю для видання The New York Times він виокремив 5 ознак того, що росія – фашистська держава. “Війна з Україною – це не лише повернення на традиційне фашистське поле бою: це ще й повернення до традиційної фашистської мови та методів. Інші країни існують для того, щоб перетворитися на колонії. Минуле росії знімає з неї провину. Існування України – це міжнародна змова. Війна – це відповідь”. 

Ділиться Інформатор, посилаючись на Forbes.

1. гітлер/путін – два чоботи пара

Сьогоднішня росія відповідає більшості критеріїв, на які зазвичай спираються вчені. У росії є культ одного лідера – путіна. Є культ мертвих, збудований навколо Другої світової. Є міф про золотий вік імперської величі, який треба відродити у війні зцілюючого насильства – злочинної війни з Україною.

Україна не вперше стає обʼєктом фашистського нападу. У 1941-му гітлер бачив захоплення цієї країни своєю головною метою. Він уважав радянський союз, до складу якого тоді входила Україна, єврейською державою.

Гітлер планував повалити радянську владу та захопити українські родючі землі: у радянському союзі розпочнеться голод, а Німеччина стане імперією. Гітлер думав, що легко цього досягне, тому що вважав срср штучним утворенням, а українців – колоніальним народом.

Подібність із війною, розвʼязаною путіним, разюча. Кремль бачить Україну штучним утворенням, і доказом цього вважає президента-єврея. На думку кремля, після ліквідації нечисленної української еліти розрізнені маси з розкритими обіймами приймуть російське панування. Сьогодні саме росія блокує експорт українського продовольства, загрожуючи голодом півдню планети.

2. Нібито антифашистське минуле

Багато хто не наважується назвати нинішню росію фашистською, тому що сталінський радянський союз вважав себе антифашистською державою. Але від цього визначення фашизму не стало точнішим, і сьогодні це не просто плутанина – це набагато гірше.

срср який завжди протистояв фашизму. До того, як гітлер прийшов до влади у 1933-му радянський союз розглядав фашистів просто як ще один різновид ворогів-капіталістів. А у 1939-му радянський союз фактично став союзником нацистської Німеччини, і вони разом вторглися до Польщі. Радянська преса публікувала промови нацистів, а нацистські офіцери захоплювалися ефективністю масових депортацій у радянському союзі.

Росія намагається монополізувати жертовність та перемогу. Про той найважливіший факт, що сталін вступив у союз із сітлером і тим сприяв розвʼязанню Другої світової, не можна говорити і думати.

3. це вже було за сталіна

Гнучка політика Сталіна щодо фашизму – ключ до розуміння сьогоднішньої Росії. За сталіна до фашизму спочатку ставилися з байдужістю, потім оголосили злом, потім – добром. А коли гітлер зрадив сталіна, і Німеччина вторглася до радянського союзу – знову злом. Але ніхто так і не дав визначення фашизму. З нього зробили коробку, у яку можна було покласти все, що завгодно.

Радянський антифашизм став політикою поділу на “ми” та “вони”. Це не боротьба із фашизмом. Адже, як говорив нацистський ідеолог Карл Шмітт, фашистська політика починається з визначення ворога. Оскільки радянський антифашизм лише визначав, кого вважати ворогами, він відкрив лазівку, за допомогою якої фашизм зміг повернутися до росії.

4. путінська логіка: нацисти ті, хто чинять опір

 

У росії ХХІ століття “антифашизм” просто вилився у право російського лідера призначати ворогів держави. Справжнім російським фашистам на зразок дугіна та проханова дали ефірний час. Сам путін спирався на роботи фашиста івана ільїна, опубліковані у міжвоєнний період. Для президента росії “фашист” чи “нацист” – це просто той, хто виступає проти нього чи його плану знищення України. А українці – “нацисти”, бо не вважають себе росіянами і чинять опір.

Якби хтось перемістився в нашу епоху з 1930-х років, він легко розпізнав би режим путіна як фашистський. Символ Z, мітинги, пропаганда, війна як очисний акт насильства та масові поховання навколо українських міст роблять це цілком очевидним. Війна з Україною – це не лише повернення на традиційне фашистське поле бою: це ще й повернення до традиційної фашистської мови та методів. Інші країни існують для того, щоб перетворитися на колонії. Минуле росії знімає з неї провину. Існування України – це міжнародна змова. Війна – це відповідь.

Оскільки путін каже, що фашисти – вороги, можливо важко усвідомити, що він сам фашист. Але у війні росії проти України “фашист” означає просто “ворога-недолюдини” – того, кого росіянам дозволено вбивати. Мова ненависті щодо українців полегшує їхнє вбивство. Ми бачимо це у Бучі, Маріуполі та у всіх інших окупованих частинах України. Масові поховання – це не випадковість, а очікуваний наслідок фашистської війни знищення.

5. абсурд кремлівських наративів

Фашисти, які називають “фашистами” інших, – це фашизм, доведений до своєї алогічної скрути, культ абсурду. Це кінцева точка, в якій мова ненависті робить біле чорним, а пропаганда заснована лише на завзятості. Таврувати інших словом “фашист” і до того ж самому бути фашистом — ось головний метод путінізму. Американський філософ Джейсон Стенлі називає його “підривною пропагандою”, я – “шизофашизм”. Найкрасивіше формулювання дають українці: “рашизм”.

Як і в 1930-ті, демократія у всьому світі відступає, а фашисти розпочали війну із сусідами. Якщо росія переможе в Україні, це буде не просто силове знищення демократії (що само собою вже погано). Демократії у всьому світі будуть деморалізовані. Друзі росії – Марін Ле Пен, Віктор Орбан, Такер Карлсон – боролися із демократією ще до війни. Перемоги фашистів на полі бою підтвердять, що має рацію той, хто сильніший, а розум — для тих, хто програв. Що демократія має зазнати поразки.

Якби Україна не чинила спротиву, то для демократів усього світу настала б темна весна. Якщо Україна не переможе, то настане десятиліття пітьми.