Весь день у Коломиї буде хмарним. Увечері йтиме дощ із грозою, – кажуть синоптики.
Пише Інформатор.
Температура впродовж дня коливатиметься від + 16 до + 21 градуса. Вітер сягатиме 2 м/с.
Завтра – останній день весни 2022-го. Відтак час читати літні вірші.
І
Приїхавши до чужого міста на початку літа,
відчути, що його шкіра обвітрена і нагріта,
побачити, що дощ третій день заливає долину,
високу траву і алею – запалену, тополину.
Вулиці чужого міста, як чужі книжкові полиці.
Між нами насправді ніколи не буде різниці.
Буде лише відчуття переходу,
відчуття простору, який робить свою роботу.
ІІ
Той, хто створив для нас писемність і міти,
наділив нас солодкою здатністю не розуміти,
наділив нас болючим даром мовчати,
доки дні над містом змінюються ночами.
Але так само відкрив нам у піднебіннях витяжку мови.
Коли голоси починаються так, як починаються лови.
Коли все зрозумілішим стає чужий гарячковий подих.
Коли слово осідає в горлі, як пісок в прибережних водах.
ІІІ
В чужому місті зранку особливо гірко.
Чуєш мову місцевих і говориш до неї: говірко,
голосе, за яким ідуть оповідачі, ніби почет,
як мені зрозуміти – чого вони хочуть?
Вони щось собі промовляють, стоячи за стіною,
і небеса, ніби книги, відкриваються наді мною,
і світла, мов полотна, лягають мені на плечі,
і в чужому місті є лише два шляхи –
шлях повернення і шлях утечі.
ІV
Слухати і розуміти чужу розмову.
Вплітати в неї відчуженості нитку зимову.
Слухати ці інтонації – щоденні, звичайні.
Нам так пощастило – знатися на звучанні.
Нас так щедро було наділено словниками.
Ми разом із ними вигадувались і виникали,
доповнювалися, редагувалися, звучали.
Це нашими голосами бог дзвенів,
як вхідними ключами.
V
Саме в чужому місті ти без відповіді, мов без шкіри.
Тихі приватні доми. Галасливі квартири.
Коридори, наповнені сонцем. Ранкові площі.
Відчуття моря. Відчуття кораблетрощі.
Дай мені розуму розуміти цих перехожих –
всіма забутих сиріт, дітей божих,
дотичних до того, що діялося навколо.
Я ж знаю їх всіх. Я не розумію нікого.
VI
В чужому місті чужі не мають бути чужими.
Літо буде складатися з терну й ожини,
і не буде пояснення нашому говорінню,
нашіптуванню нашому, кричанню, корінню.
Дай мені слово, з яким я звідси поїду.
Дай початок цьому великому літу.
Вже нагріваються ріки, ніби фабричні машини.
Люди – подібні на терни і на ожини.
Сергій Жадан
