Протягом усього дня у Коломиї буде триматися хмарна погода та йтиме дрібний дощ. До вечора опади, ймовірно, посиляться, – кажуть синоптики.
Пише Інформатор.
Температура впродовж дня коливатиметься від +16 до +20 градусів. Вітер північно-західний 5 м/с.
Тож закутуйтеся в улюблений зручний одяг, беріть парасольку та починайте ранок з гарячого напою.
Вірш дня:
ДОЩ
я просила його не йти. а він нервово стукав пальцями по підвіконню.
вдивлялася йому в обличчя, але не могла розгледіти жодної риси.
він дуже шумний, і щоб втихомирити, я йому тоненькі пісні виконую.
шуму стільки, ніби ворушиш руками в мішках із рисом.
я би була самотня, але он скільки біля мене падає краплинок дощу.
я би була померла, але хочу, щоб тіло вкладали в землю, а не в калюжу.
я тобі постелю на ніч у сусідній кімнаті. не припиняйся. ночуй.
або просто скажи, де ти будеш змивати цілі ландшафти. я там і ляжу.
затікай мені під повіки, щоб замість сліз були сни. замість очей – струмки.
озером Тітікака вмий мені коси, краплинами Індійського океану – ноги.
дощ – це плескіт однією долонею. це аплодисменти без жодної руки.
дощ, під яким всі ми ходимо, як під Богом.
залий мене настільки, щоби в мені могли купатися кити й завмирати медузи.
залий коханців у парку, щоби поцілунки вкрилися водоростями і лускою.
заливай з головою, дай забути усіх щасливих ворогів і нещасних друзів.
заполони водою ємності в черепах, що призначені для болю.
залий усі цвинтарі так, щоб люди вважали кожного померлого своїм родичем.
щоби тіла в гробах ожили й попливли жити далі вільним стилем.
щоби більше ніхто не зміг померти, навіть якщо сильно захоче.
ні, щоби помирали тільки на певний час, щоб набратися сили.
увесь твій порятунок – це просто вода. усі поради – це просто шум.
ти падаєш, падаєш, і не розбиваєшся. навчи моє серце цих рухів.
навчи мене жити так, ніби все стається вперше. востаннє тебе прошу.
навчи зшивати сусідні тіла. адже дощ – це робота тонша, ніж у хірургів.
але ти закінчишся, як би я не просила. тебе не замінити протезом.
ти не навчиш мене бути завжди спокійною. ти не безкінечний, це підло.
я йду на кухню, стискаю тоненькі губи, вибираю найгостріше лезо.
я готова вбити тебе за те, що скоро мені зрадить твоє тіло.
хочу пошматувати тебе за те, що найкращі речі у світі не є безкінечні.
адже не можна надихатися твоїм бризом, насититися тобою – неможливо.
адже разом з останньою краплею кінчиться й мій пульс, і наступне речення.
вибігаю на вулицю із ножем, зараз буду різати всю цю зливу.
Павло Коробчук
