Одна мудра людина переконливо закликала: “Як можеш не писати – не пиши”. Не змогли. Саме тому ми з вами і для вас. Ви запитуєте – ми шукаємо правди. Ви обурюєтесь – ми б’ємо в дзвони. Поки є сили, поки ви цього потребуєте, поки в цьому є сенс, поки не пізно.
Три історії від журналістів Інформатора – коротко і відверто.
Наталка Сандецька, редактор.
Літо 2002. Нудне безпробудне літо після 10 класу. Пам’ятаю, телевізор не працював, а тому ми слухали радіо і читали газету “Вісник Коломиї”. Досить нудне таке чтиво, правду кажучи. І одного дня терпець луснув: я зайшла до редактора, щоб обуритись у попрохати публікувати щось для молоді.
На це він спокійно запропонував самій готувати такі матеріали. Так ми затоваришували з Дмитром Івановичем Карп’яком. Він давав мені читати постмодернові книги, типу Дереша, Жадана, Ірванця й Бойченка. А я готувала молодіжну газету в газеті. Символічні гонорарські 40-60 грн складала у дідову різьблену скриньку. А з осені роздавала газети однокласникам почитати. Соромилась, але ділилась.
І було від того захопливо-легко. І було то давно і неправда. Чи правда? Словом, дякую пану Дмитру за правильну реакцію, дякую випадку, але найперше – вам, читачі, бо є для кого, бо є з ким.
Ніка Кричовська, журналіст
Усе почалося з письма. А коли ти пишеш, то завжди шукатимеш способу бути прочитаним. Журналістика завше була для мене чимсь романтизованим, хемінгуеєвським.
Мені хотілось писати про людей та для людей. Фіксувати історії у непідручниковий спосіб. А тоді, геть неочікувано та як ніколи вчасно, я потрапила до редакції Інформатора, де почулася на своєму місці. Мої шкутильгаючі навички прийняли тут з любов’ю.
Лептоп – моя друкарська машинка. Диктофон – інструмент архівування пам’яті. А в доважку – люди, слухаючи котрих вчишся емпатувати, любити. Люди, завдяки котрим щоразу як вперше закохуєшся у дисонансне різноманіття міста.
Оля Пукавчук
Насправді, я ніколи не думала, що потраплю в журналістику. Планувала стати вчителькою. Після закінчення коледжу, влаштувалась на роботу не за спеціальністю і там мені запропонували спробувати себе в якості журналіста.
Спершу вчилася писати рерайти, пізніше – репортажі. Але мені довелося зробити невеличку паузу. І от, коли я знову вирішила повернутися в цю сферу, мені пощастило стати частинкою редакції “Інформатора”. Тут познайомилась з чудовими людьми, професіоналами своєї справи, які допомагають мені розвиватися та ставати кращою для наших читачів.
Тому вітаю всіх колег із професійним святом! Натхнення та успіхів!
