Рівно 8 років тому – 13 червня 2014-го – українські військові провели тактичну операцію, внаслідок якої російські окупанти і терористичне угрупування ДНР втратили контроль над Маріуполем. З 20 травня і до сьогодні місто-побратим Коломиї перебуває під контролем осатанілих росіян.
Всі ми сподіваємось, що скоро настане день нової дати звільнення українського Маріуполя, а Інформатор радо про це напише. А щоб ви не сумнівалися, що це можливо, ми з Інститутом національної пам’яті пропонуємо разом згадати, як це було 8 років тому.
Перші поселення на території сучасного Маріуполя згадуються у XVI ст як запорозький форпост на березі Азовського моря. І назва йому була Домаха. 1776 року створена Кальміуська слобода. У 1777 році закладена Свято-Миколаївська церква-храм, що перебувала у Кальміуській фортеці.
1780—1948 місто отримало назву Маріуполь, що дослівно означає «місто Марії». З років. За радянських часів було переіменовано на Жданов. А з 1990 року відновило свою прекрасну історичну назву.
На підтримку захисників Маріуполя “Океан Ельзи” записали пісню.
Переломний 2014 рік
У 2014-му «русскій мір» прийшов у Маріуполь у вигляді бойовиків так званої ДНР, проросійських сил і чеченських найманців. Понад місяць, з 10 травня до 13 червня 2014-го, місто було повністю під їхнім контролем. У ньому панували безлад та маргінальні елементи.
Звільнення міста відбулося 13 червня 2014 року. Тоді спецбатальйон «Азов» за підтримки спецбатальйону «Дніпро», Нацгвардії та спецпідрозділу МВС звільнили Маріуполь від терористичної ДНР та російських бойовиків.
Після звільнення Маріуполя бійці «Азову» провели «Широкінську операцію», завдяки чому лінію оборони вдалося відсунути далі від міста.
Трагічним чином «русскій мір» нагадав про себе маріупольцям 24 січня 2015, коли внаслідок обстрілу з «Градів» мікрорайону «Східний» загинуло понад 30 та було поранено понад 100 людей, серед них і діти.
Знову шершні: 2022 рік
З того часу до 2022 року Маріуполь вдалося відбудувати. Це був справжній європейський центр Приазов’я з сумішшю різноманітних історико-культурних пам’яток і промислових гігантів. Аж поки 24 лютого 2022 року Росія не розпочала новий, повномасштабний, етап війни проти України з використанням усіх потужностей своєї військової машини.
Маріуполь, який проросійським силам не вдалося втримати у 2014-му, російське військово-політичне керівництво визначило однією з ключових цілей повномасштабної війни.
У 2022-му «русскій мір» знову прийшов у Маріуполь вже з частинами регулярної російської армії у вигляді масованих обстрілів і невибіркових бомбардувань, примусових депортацій та фільтраційних таборів, гуманітарної кризи. Місто стало одночасно символом відчайдушного опору та неймовірного героїзму його оборонців і людської трагедії невимовного масштабу внаслідок російських воєнних злочинів. Понад два місяці, намагаючись встановити повний контроль над Маріуполем, російська армія стирала його з лиця землі, завдаючи ударів з систем залпового вогню та крилатими ракетами, цілячи у житлові квартали, промислові об’єкти та цивільну інфраструктуру. У місті були знищені всі комунікації та, за даними української влади, 90% інфраструктури.
Драмтеатр у Маріуполі після звільнення міста в 2014-му (ліворуч) та у 2022-му, після того, як російська армія 16 березня завдала по ньому авіаудару, попри напис «Дети» у двох місцях поруч із театром. Напис видно навіть на супутникових знімках, зроблених 14 березня. За різними даними, театр використовували як укриття від 500 до понад тисячі мирних жителів. Точна кількість загиблих невідома, але йдеться про сотні людей.
Висловлюються думки, що росіяни сподівалися швидко захопити Маріуполь задля перекидання на інші напрямки сил, зосереджених навколо. Коли це не вдалося — почали його руйнувати. Героїчна ж, майже тримісячна, оборона Маріуполя, яка відтягнула на себе російські сили, допомогла обороні українських військових на інших напрямках.
Серед тих, хто героїчно бився за вільний український Маріуполь, були бійці морської піхоти, Національної гвардії, окремого загону спецпризначення «Азов», прикордонники, поліцейські та сили територіальної оборони.
Окремою героїчною сторінкою стала оборона азовців та інших українських бійців на заводі «Азовсталь», яка тривала до 20 травня 2022 року. На заблокованому заводі українські військові захищали також і цивільних, які знайшли там укриття від російських бомбардувань. До 12 травня із «Азовсталі» за посередництва міжнародних організацій українській владі вдалось евакуювати цивільних. Після того, з огляду на невдалі спроби домовитися про вивезення тіл загиблих українських воїнів, евакуацію поранених та обмін чи екстракцію для оборонців «Азовсталі», українське командування віддало наказ про здачу в полон задля збереження життів.
Наразі, за інформацією української влади, у російському полоні перебувають понад 2,5 тисячі оборонців Маріуполя. Над поверненням їх додому працює Головне управління розвідки.
Серед воєнних злочинів російських військових щодо цивільних жителів Маріуполя — авіаційні, танкові, артилерійські і ракетні удари по житлових кварталах, пологових будинках і лікарнях; перешкоджання спробам мирних жителів покинути місто та намаганням української влади доставити маріупольцям гуманітарні вантажі. Точна кількість жертв серед містян, мабуть, ніколи не буде названа з огляду на те, що у квітні окупанти почали спалювати тіла загиблих у мобільних крематоріях, а 9 червня радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомив, що окупаційна адміністрація остаточно відмовилась від пошуку тіл під завалами. Проте йдеться щонайменше про кілька десятків тисяч людей.
Понад 200 тисяч маріупольців, за даними Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, були примусово депортовані з України до РФ. І це ще один воєнний злочин, за який Росія мусить відповісти. Ті, кого депортують, проходять через фільтраційні табори. Доля людей, які не пройшли фільтрацію, — невідома.
Ми пам’ятаємо про Маріуполь, Попасну, Волноваху, Мелітополь, Херсон та інші тимчасово окуповані території, які мають бути вільними.
Історія ж підтверджує, що можливо все. Якщо довго бити у точку на бетонній стіні, то вона таки дасть тріщину. І Україна б’ється, допоки не досягне свого!
Інформацію підготувала Наталка Сандецька
