Як приймали Конституцію України | Спогади

«Є Конституція!», – такі були перші слова голови Верховної Ради Олександра Мороза після ухвалення Конституції. 36 депутатів проголосували проти, 12 утрималися, 30 не голосували взагалі.

Над основним законом Україна працювала 6 років. Сперечалися довкола 15 проєктів – від Конституційної комісії, політичних партій та науковців. Врешті 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Міжнародне співтовариство схвалило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі. І так, вона справді крута. І ні, ми не маємо права мовчати, коли бачимо порушення її статтей.

Інформатор пропонує дізнатися більше про те, що саме діялось 26 років тому.

Насамперед нагадаємо, що Перша Конституція українців була прийнята ще 5 квітня 1710 року в місті  Бендери. Козацька рада ухвалила Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького, головним автором яких був Пилип Орлик – наступник Івана Мазепи й перший український гетьман в еміграції. Історики-дослідники цього документа нарекли її першою українською Конституцією.

У нас питали думки

Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. 1992-го року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа призупинилася майже на рік. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію.

Дедлайни

Напередодні ухвалення Конституції, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям цього документа. Президент  призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України прийняла постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без перерви.

Це були непрості 14 годин. Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи. Ліві (комуністи) категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий стяг. Врешті депутати дійшли згоди.

Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму.

До іншої групи належали група, так званих червоних директорів, яка запоруку стабільності вбачала у концентрації влади в одних руках. Проте були ще й представники патріотично налаштованих верств населення – так звані націонал-демократи. Вони, як правило, не переслідували якихось меркантильних цілей: для них  головним було відображення в Конституції  державних атрибутів нової України – прапора, герба, гімну та закріплення державного статусу української мови. Проте єдності й серед них не було.

Ось що говорив з цього приводу багатолітній в’язень радянських концтаборів, а у 1996-му народний депутат України Левко Лук’яненко: «За часів тоталітарного режиму ми були одностайні у прагненні мати вільну й суверенну Українську державу. А коли вона, нарешті, з’явилася, погляди багатьох з тих, хто заплатив за неї десятиліттями концтаборів, виявилися протилежними щодо розбудови України».

 У 1996 році була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти, який і вважається одним із «батьків» Конституції України.

Врешті-решт 20 березня 1996 року на спеціальному засіданні парламент розглянув проєкт Конституції. Це стало початком конституційного процесу в стінах Верховної Ради. 2 квітня цей документ внесли до порядку денного засідання Ради і після двох місяців доопрацювання 4 червня ухвалили в першому читанні. Перед цим у документ внесли близько шести тисяч поправок, однак 26 червня парламентський процес ухвалення Основного закону опинився під загрозою: Президент Леонід Кучма видав указ про проведення 25 вересня Всеукраїнського референдуму для ухвалення Конституції.

Перед доопрацюванням у документ внесли близько шести тисяч поправок.

Наступного дня парламент вирішив розглядати проєкт Основного закону на одному засіданні без перерв. У результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи Раді вдалося узгодити всі положення документа. Об 9:18, 28 червня 315 голосами «за» Конституцію ухвалили.

 

 

Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська стала єдиною державною мовою, але Конституція гарантує вільний розвиток та використання російської і інших мов національних меншин.

О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го країна отримала Конституцію – першу Конституцію незалежної України. У ній було закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.

Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.

Спогади очевидців та творців Конституції

Іван Заєць: “Між Морозом та Кучмою постійно йшла боротьба. Мороз був лідером прокомуністичних сил, тому був прихильником організації влади на принципах так званого радянського народовладдя. Він постійно торпедував президентську форму правління і намагався вибудувати парламентську форму правління на базі системи рад.

Мороз – дуалістична натура. З однієї сторони, він не переставав ідентифікувати себе українцем, а з іншої, постійно боровся  за державність російської мови. Ліві на чолі з Морозом послідовно намагалися зробити питання мови та символіки предметом торгу при ухваленні Конституції.

Конституційне затвердження державних символів відбулося лише в пакеті з питанням про статус Криму та з питанням призначення і звільнення прем’єр-міністра”.

 

 Віктор Мусіяка: «Текст розроблявся багатьма людьми. Ми, хто брав участь у творенні Конституції, вважаємо її батьком Сироту Михайла, який вів роботу Конституційної комісії. Він стояв на трибуні майже всю ніч. Цей текст, який ми проголошували, він був відпрацьований на основі тексту, ухваленого в першому читанні. У ньому було понад дві тисячі поправок. Основу напрацьовували десятки фахівців. До складу Конституційної комісії входили найкращі фахівці з конституційного права. Ми намагалися максимально не пошкодити текст, прилаштувати його до потреб суспільства, враховували політичні речі, йдучи на якісь поступки».

Олександр Мороз: «Недавно на одному заході дехто із ура-патріотів (є такі, особливо ті, що живуть подалі від України) почали мені дорікати відносно мови, символіки і всього іншого. Я нагадаю: статтю десяту про мови я ставив на голосування 17 разів, а про символіку – 27 разів. Причому не так, що я сказав – і голосуємо, ні. Переходимо до іншого питання, хтось підіймає руку: «Я пропоную все-таки повернутися до цієї статті». Я ставлю на голосування – повернемося? Набирається більшість. Тоді процедура: два «за», два «проти», голосуємо тощо.

Які можуть бути нарікання? Що було виграшне в цьому відношенні і що мені допомогло? Діяв закон про мови, ухвалений 1989 року за пропозицією нині покійного Бориса Олійника, видатного майстра слова, позицію якого підтримували комуністи. Тому я весь час посилався на авторитет цієї людини, і ми поверталися раз по раз до цього голосування, що дало змогу ухвалити нормальну статтю десяту. Так само, до речі, як і про символіку, ми багато разів до неї поверталися, але все-таки проголосували, бо інакше була б ніби незавершена Конституція».

Вадим Гетьман “Як приймалась Конституція України”. Нотатки учасника розробки Основного Закону України

“Вже в жовтні 1993 року проект Конституції України, що пройшов всенародне обговорення і ввібрав у себе більш ніж 2 тисячі пропозицій і зауважень, був готовий для внесення його на розгляд Верховної Ради України. Та не все було так просто, як здається тепер. Думаю, що в той час до цього вирішального кроку не були го­тові перш за все співголови Конституційної комісії Іван Плющ і Леонід Кравчук. Це внаслідок їхніх склад­них “навколодержавних” маневрів достроково була розпущена Верховна Рада України минулого скликан­ня, а з нею призупинився і конституційний процес.

Але з наближенням 8 червня 1996 року, тобто дня закінчення Конституційного договору, конфронтація навколо проекту Конституції, а заодно і між гілками влади, набула кульмінації. Відчувалось, що не видно ні кінця, ні краю в цьому багатьом незрозуміло­му “конституційному процесі”. Замість пошуків розумних компромісів між Прези­дентом і Головою Верховної Ради України холодна війна, яка вже довгий час тривала, переросла в гаря­чу.

Силові методи щодо Голови Верховної Ради напередодні вирішального голосування в парламенті по проекту Конституції в умовах закінчення терміну дії Конституційної угоди і зростання соціальної напруги в суспільстві могли мати непрогнозовані наслідки. В цей же час був зміщений зі своєї посади прем’єр-міністр України Євген Марчук, який демонстрував бажання співпрацювати з парламентом, але виявляв “олімпійський спокій” відносно навколо конституційних баталій.

Все це добре було зрозуміло політикам, але не наро­ду. Особисто для мене з кожним днем все складніше стало давати відповіді своїм виборцям із Тальнівського виборчого округу Черкаської області, чому немає порозуміння у верхніх ешелонах влади; чому в Україні за 5 років самостійного існування змінилося 7 голів уряду; чому Україна, яка була найбільш розвинутою серед республік колишнього СРСР, сьогодні перебу­ває на передостанньому місці серед 27 країн Європи з перехідною економікою за темпами падіння валового внутрішнього продукту і життєвим рівнем населення.

 

 

Тривалий час ліва ча­стина парламенту відмовлялася розглядати проект Конституційної комісії, якщо одночасно не будуть роз­глядатись альтернативні проекти, в тому числі комуністичної фракції, відомий під назвою “проект 125”, що фактично конституційно закріплював існуван­ня Української Радянської Соціалістичної Республіки. Іншими словами, комуністична і соціалістична фракції вирішили “розчинити” проект Конституційної комісії в так званих альтернативних проектах, “вто­пити” його в регламентній бюрократії і таким чином відкласти серйозну конституційну роботу до опри­люднення результатів президентських виборів у Росії. Показовим щодо цього було навіть те, що офіційна процедура, презентація проекту за участю Президента, відбулась не на звичайному сесійному засіданні Верховної Ради України, а на так званому “спеціальному” засіданні, що виключало не­обхідність реєстрації депутатів у залі.

Не встиг ще проект Конституційної комісії офіційно потрапити до Верховної Ради, як він вже обріс десятками альтернативних варіантів, новими альтернативними розділами і отримав майже 2 тисячі поправок. Все вказувало, що перспектива прийняття цього проекту в залі Верховної Ради дорівнювала нулю. Це означало, що напередодні 5-ї річниці прого­лошення незалежності Україна залишалась однією з європейських постсоціалістичних країн, яка продовжувала жити по соціалістичній Конституції. Потрібно було збирати сили для внесення ради­кальних змін у проект і переорієнтацію проекту на ук­раїнську дійсність…”

Інформація від Інституту національної пам’яті та Армія. Інформ.

Фото – Державний архів Закарапатської області.