Вчора у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття відкрилась виставка Миколи Яковини – відомого українського політика, державного та громадського діяча, художника, архітектора; члена Національної спілки художників України.
Інформатор побував на виставці
Декілька найцікавіших фактів про художника:
- Народився у Казахстані в сім’ї українців, депортованих з Галичини 1947 р.
- Вчився в Івано-Франківській дитячій художній школі, у республіканській художній школі імені Тараса Шевченка в Києві, у Львівському державному інституті прикладного мистецтва
- Один із засновників Народного Руху України за перебудову
- Очолював Міністерство культури України як виконувач обов’язків Міністра
- Голова Українського національного комітету Міжнародного Блакитного Щита (організація, яка займається захистом культурних цінностей у разі збройного конфлікту)
- Працює в живопису, графіці, вітражі та архітектурі.
- Автор перекладів з польської літератури
Автопортрет
“Є кілька тем, які Микола Яковина розробляє вже впродовж десятиліть. Вони на межі живопису, літератури та політичного позиціювання. Так, позиціювання, але без галасу… Це дивне поєднання в наші часи – в часи після революції авангарду, в часи після всього, коли все сказане і все вичерпало саме себе. ..
Частина творчості Миколи має м’який політичний присмак, хоча разом із тим і м’яку іронію. О, ні, вона не така жорстка, як у Оноре Дом’є чи Вільяма Хоґарта – радше погідна, ледь іронічна.
Для галичанина, а Микола з діда-прадіда є саме ним, абсолютно зрозумілою є м’яка іронія до образу галицького Санта Клауса – цісаря, короля Галичини та Володимирії, великого герцога Буковини Франца Йозефа , який, як переказували ті самі діди-прадіди, правив скільки пам’ятають старі люди – тобто був вічним, вічним «Татком» – «Dad», вічним Сантою кожного галичанина. Звісно, це байка, однак, яка ж домашня, яка затишна. А ще й націотворча, як не дивно…
Чи переосмислення постаті Тараса Шевченка… От Микола і подає Тараса як шотландського воїна – напевне не було в історії більш войовничої зброї, ніж звук шотландської волинки – тому у Миколи Тарас є «Дударем». Ну і про глибину нашого забуття – волинка не чужа і нам, хоч ми про це забули…”
Тарас Возняк
“Миколине малярство вражає мене тим самим, що в цілому притаманне його постаті – абсолютно довершеним інтелектом. Це він, це його критичний і цілісний розум, його розкішна ерудиція і пронизана доволі ризикованим гумором уява спричинюють у мені той внутрішній відгук, без якого мистецького акту просто не існує. Перед цими роботами хочеться мислити, думати, міркувати ( синонімічний ряд може бути продовжений). І в той же час яка насолода для зору – ці тони, тіні, плями, бліки, лінії. Тож інтелект, як укотре бачимо, може чудово й переконливо зживатися з чуттєвістю. Головне, щоб і він, і чуттєвість були гранично справжніми – як от у Миколи Яковини.”
Юрій Андрухович
