Інколи ми навіть не усвідомлюємо як волонтерство може змінити людей, країну, світ. Сьогодні ми розповімо про Людмилу з Києва, яка долучилася до команди волонтерів, щоб допомогти розібрати завали у зруйнованих російськими окупантами селах.
Інформатор продовжує ділитися історіями, які точно знайдуть відголос у ваших серцях.
Людмила переїхала до Києва 15 років тому. Зараз вона працює помічником психотерапевта, тобто займається організаційними моментами. Волонтерством почала займатися давно: віддавала свої речі потребуючим, відвідувала дитячі будинки, долучалась до різних толок.
“Скрізь, де я бачу, що можу бути корисна, то не стоятиму осторонь – каже Людмила. З початку повномасштабного вторгнення моя робота стала чималою підтримкою. Оскільки керівниця є психотерапевтом, яка з 2014 року працює з травмами, то з перших днів війни ми зосередились на наданні психологічної допомоги тим, хто її потребує. Крім цього, проводили навчання для психологів, а також організували службу кризової підтримки. Для цього було зібрано команду з психотерапевтів, а я стала координатором. У чому полягає моя робота зараз: люди, які виїжджали з Гостомеля під обстрілами чи тому подібне, телефонують до мене, я переконуюся, що вони у безпечному місті і одразу знаходжу спеціаліста, який буде з ними працювати. Тому завдяки своїй роботі я можу приносити користь іншим.”
З часом Людмила усвідомила, що війна може затягнутися і нам потрібно навчитися жити в таких умовах.
“Так, як я ніколи не була байдужою, то до мене прийшло чітке розуміння, що я не можу нічого не робити. Коли з’являється вільний час, то йду плести маскувальні сітки, або віддаю свій одяг чи посуд. Де можу допомогти – там і допомагаю.”
Одного разу Людмила побачила в соцмережі, що на території Чернігівської області, яка зазнала обстрілів, проводять толоки. Група людей, яка і влаштовує ці толоки, колись організовувала вечірки та оpen air в різних куточках України. На початку війни, вони створили нову організацію “Repair Together” і вирішили розбирати завали у зруйнованих будинках на Чернігівщині.
Перші толоки пройшли у селі Ягідне. Зараз там все, що треба вже розібрали і тепер волонтери, які мають досвід у будівництві, займаються відбудовую будинків. Організація сама не обирає об’єкти, а зв’язується з очільниками громади і ті вже розповідають, де потрібна поміч волонтерів. Або ж буває люди, які втратили домівку, самі звертаються по допомогу. Тоді волонтери діляться на команди по 20-30 чоловік, йдуть на об’єкт і там господар розповідає, що потрібно зробити: розібрати будинок, поскладати цеглу, позбирати сміття та ін. Зазвичай толоку влаштовують на вихідних. Тобто, в суботу вранці волонтери приїжджають, ночують в наметах, і в неділю вечором їдуть додому.
“Часто місцеві жителі можуть влаштовувати ярмарки. Цікаво те, що цін немає. До прикладу, я хочу купити квіти, а гроші в мене брати не хочуть. Тобто, виходить, що ми не беремо нічого безкоштовно, тому що хочемо допомогти цим людям, а вони не хочуть брати гроші, бо безмежно вдячні за нашу допомогу. А інколи для волонтерів організовують концерти. Виконавці, які виступають для військових, приїжджають співати для нас та місцевих.”
Крайні толоки проводили в селі Лукашівка. Там знищено дуже багато. Будинки просто розбирають до фундаменту.
“Стіни можна просто легенько штовхнути і вони розсипаються, наче печиво. Настільки сильно там все вигоріло. Наше завдання – максимально все розчистити, щоб на цьому місці можна було побудувати нову оселю. Якщо цегла ціла, то ми відкладаємо її вбік, щоб можна було використати для будівництва.”
Людмила каже, що коли дивилась відео, як дівчата носять відра з камінням, то дуже дивувалася. Поїхавши туди, сама без проблем робила це. Тобто, і хлопці, і дівчата працюють на рівні в будь-яку погоду.
“Спека, сонце, фізична робота, пилюка червоного кольору від цегли. Але всі так активно працюють, що ти дивишся на цих людей і в тебе звідкись з’являються сили.”
Приєднатися до толоки може будь-хто. Долучаються люди різних професій. Самі організатори київські, але тут працюють волонтери звідусіль, наприклад, з Одеси, Львова, Вінницької області, іноземці, які спеціально приїхали сюди. Навіть є люди, які воюють, але у свої вихідні вирішили допомогти.
“На цій толоці ти спостерігаєш, за тим, як всі впахують заради однієї цілі – допомогти людям, які залишились без своїх домівок. Тут відчувається абсолютна віддача волонтерів. Один об’єкт можуть розібрати 30 людей за добу. Під час такої толоки волонтери розбирають кілька зруйнованих будинків. І ти думаєш: а якщо більше людей приєднається? Якби всі об’єдналися, то ми б перемогли війну та відбудували країну за дуже короткий час. Змогли б швидко побудувати найкрутішу країну. Це дає надію, що все буде круто. І я хочу донести це до всіх, щоб у людей з’явилася мотивація.”
Людмила долучилася до волонтерства, бо по-іншому не може. Хоча їй здавалося, що вона ще недостойна називатися волонтером.
“Але коли ми повертаємося до Києва втомлені, але абсолютно щасливі, то перед блок-постом завжди довжелезна черга. А нас пропускають без черги, тому що ми – волонтери, які розбирали завали в Лукашівці. І тоді ти думаєш: так, я волонтер, і я хороший. А ще нас на вулиці зупиняють люди, щоб подякувати. Або готують вареники і приносять поїсти. Навіть діти, коли бачать наш автобус, біжать за ним. Ці відчуття важко описати. Це щемливо, але водночас приємно.”
Дівчина каже, що насправді добре, коли зруйновані будинки розбирають волонтери, а не їх власники.
“Розбираючи домівку, ти думаєш: отут була ванна, бо є залишки від неї; а тут, мабуть, спальня, адже залишились пружини від ліжка. Береш незрозумілу штуку, а то виявляється набір піалок, які від високої температури сплавились. Ми – сторонні люди- бачимо це і уже серце кров’ю обливається. Якби це робили власники, то не уявляю їхні почуття. Дивишся на цей будинок і усвідомлюєш, що тут жили люди, а тепер це купка сміття.”
До слова, щоб поїхати на толоку, волонтери платять по 350 грн. Ці гроші йдуть на бензин, інструменти і частково на їжу. Якщо у когось немає грошей, то за нього може заплатити хтось інший. Звичайно, й організації допомагають фінансово, але цього недостатньо.
Волонтерство – справа благородна. Воно змінює світ на краще, зрештою, і нас самих. Стати волонтером може кожен. Головне – бажання. Слова подяки та емоції від волонтерства не купиш ні за які гроші. А допомагаючи іншим, ми в першу чергу допомагаємо собі пережити цю війну.
Ольга Пукавчук
