Кожен працює на своєму фронті: хтось на передовій захищає кордони, хтось веде інформаційну війну, ще інші допомагають із закупкою необхідної амуніції та техніки, а господині-педагогині готують їжу для наших військових. Їхні запал, невтомність та впевненість у перемозі відкривають нові обрії та наповнюють вірою зсередини.
Інформатор завітав до їхньої обителі та розпитав про всі деталі їхньої роботи.
Ми зустрічаємось з пані Христиною у школі, де вона працює психологинею. З посмішкою на обличчі каже: “Коли я вперше побачила цю кухню, подумала, що маю тут щось приготувати. От і договорилася”.
Запитуємо: “Як з’явилась ідея? Коли ви почали випікати смаколики для військових?”
“Був збір коштів на амуніцію для військового, але певна сума була зайвою. Ото я й запропонувала використати їх, аби приготувати йому ще трошки домашньої їжі. Думали, де нам розміститися і обрали шкільну кухню: тут і світло, і простору більше ніж вдома. Одразу зробила нарис, що нам готувати. Купила 3 мішки борошна, маргарин. Спекли 360 рогаликів та ще багато всього.
Потім написала в місцеві чати з проханням принести продукти, хто що може. З 4 квітня і дотепер мешканці села не забувають про нашу організацію.”
У них є чітко вироблений алгоритм дій: пані Христина місить тісто і паралельно керує іншими процесами. Спершу готується тісто для “Ключівських тістечок”, потім піца, сосиски в тісті і сочники.
Питаємо, як вони знають скільки, для кого і на коли готувати харчі?
“Нам просто телефонують і кажуть, коли їде машина. Ми одразу готуємо і віддаємо на передову”
Що найбільше потребують ЗСУ?
“Вони потребують домашньої їжі і турботи. Навіть іноді відправляють з волонтерами листи подяки. Їх отримувати дуже приємно. Ми знаємо, що наші вироби доходять до адресатів і розуміємо, що працюємо недарма.”
Скільки їжі/день ви готуєте?
“Тістечка – 8-9 кг, сосисок в тісті – близько 300 шт, піца – 130-140 шт, сочники – 150 – 165 шт. Іноді із залишків тіста можна виробити рогалики. До того ж, готуємо рибні консерви. Сьогоднішня партія поїде на Краматорськ. Раніше їздиди і на Донецьк, і на Миколаїв, і в Одесу”
Скільки часу в день ви працюєте?
“В основному, з 10:00 і допоки не виконаємо всю роботу. Буває, справляємось до 17:00, буває до 20:00, а буває ледве до початку комендантської години встигаємо додому повернутися.”
Як ви не відчуваєте емоційного вигорання? Як знаходите в собі сили працювати щодня, не покладаючи рук?
“Тут секрет один: роби те, що любиш і люби те, що робиш. Я обожнюю тісто і випічку, завжди стараюсь вигадати нове доповнення до рецепту. Фотографую і публікую у соцмережі.”
Як ви мотивуєте своїх коліжанок щоденно бути разом з вами на цій кухні?
(тут відповідає пані Орися – вчителька української мови та літератури)
“Нас не треба мотивувати. Ми знаємо, для чого ходимо сюди. Нас не гризе совість, що ми не допомагаємо ЗСУ. Ми дуже щасливі, коли бачимо результат і отримуємо листи з подякою від військових.”
Раніше ми вже говорили про цих леді: Педагоги-волонтери: чим допомагають ЗСУ на Коломийщині?
Христина Бойчук
