Здавалось би, за 7 місяців війни ми стали менш чутливі до втрат, смерті й горя. Але ж ні. Щоразу болить, як вперше. Війна не обирає. Несправедлива і дуже гірка втрата Коломиї – смерть талановитого вчителя, мудрого керівника коломийської освіти, турботливого батька, сина і чоловіка.
Кількатисячна скорботна громада проводжала Любомира Бордуна в останню дорогу.
Процесія пройшла вулицею Театральною, де зупинилися попрощатися із місцем роботи – управлінням освіти, потім вирушили до ратуші. А біля його рідної школи №5 для Любомира лунав останній дзвоник. Учні з квітами на колінах зустрічали загиблого.
“Найважча дорога – це не пісок чи багнюка, не гірський підйом чи дорога з перепонами.
Найважча в світі дорога – це шлях всіяний квітами…
Її всі йдуть з кам’яними ногами, розірваним серцем і роз’їденими сльозами очима…
Любко, ти його вже пробіг…”, – написав близький друг Любомира, лікар Олег Токарчук.
Коломия запам’ятає свого Героя активним, справедливим, фаховим, справжнім чоловіком. Це величезна втрата для всієї громади.
Про його життя колись напишуть книгу. Але сьогодні Інформатор хоче сказати кілька слів.
Любомир Бордун народився в сім’ї Борислава та Надії Бордун 29 червня 1984 року в місті Заболотів. Спершу навчався в коломийському ліцею № 5, а потім у Коломийський гімназії імені Грушевського, яку закінчив із золотою медаллю.
Дві вищі освіти з відзнакою здобув в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Два роки поспіль отримував президентську стипендію.
Навчався на аспірантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де почав свою педагогічну діяльність.
Рада національної безпеки і оборони України відзначила Любомира Бордуна нагрудним знаком “Захисник України”. Він заслужив його своєю сумлінною службою, силою та міццю.
Нагородити Любомира вирішили ще 9 вересня. Але, на жаль, особисто відзнаку він так і не отримав – війна забрала життя. Заступник Голови Державної служби якості освіти України Іван Юрійчук під час похорону передав нагрудний знак його сім’ї.
Повернувшись у своє рідне місто, працював вчителем і заступником директора в Коломийському ліцеї імені Грушевського, а з 2016 року зайняв посаду начальника управління Коломийської міської ради.
2007 року одружився з Іриною, виховував двох дітей – Ладу і Дарія.
Любомир завжди займав активну громадянську позицію, хотів позитивних змін в рідному місті. Тому вступив до партії об’єднання “Самопоміч” і був депутатом Коломийської міської ради двох демократичних скликань.
За його безпосередньої участі було створено зону “Інший берег Пруту”, облаштовано дитячий спортивний майданчик на виборчому окрузі. Як депутат, Любомир також активно допомагав своїм виборцям.
Любомир казав, що рух – це життя. Тому пробіг десятки півмарафонів і марафонів, до цього захоплення долучив і сім’ю: часто бігав пліч-о-пліч з дружиною і донечкою.
Він був фаховими спеціалістом, який активно втілював в життя новітні освітні тенденції. За його керівництва було втілено багато бюджетних проектів для шкіл, також він започаткував стипендію для учнів та вчителів за високі досягнення в предметних олімпіадах.
Любомир любив Батьківщину, а тому став на її захист із самого початку повномасштабного вторгнення в лавах ЗСУ. Був командиром гранатометного відділення і безпосередньо брав участь у найзапекліших боях. За словами побратимів і тут став фахівцем: досконало володів військовою справою, першим кидався на допомогу на полі бою.
Любомир Бордун загинув 23 вересня, захищаючи Україну на Донеччині.
Вічна пам’ять відважному воїну. Це надзвичайно висока ціна за нашу свободу…
Щиро співчуваємо рідним, близьким та друзям.
Вікторія Ровенчук
Наталія Сандецька
