Ми мріємо побачити Стоунгендж, єгипетські піраміди, поселення Майя… Але навіть не здогадуємось, що за кілька кілометрів від Коломиї є село, де археологи знайшли тисячолітні залишки помешкань, рештки людей, уламки їхніх посудин, знаряддя праці та кістки тварин. Вчені виявили тут більше десяти цивілізаційних пластів від доби неоліту до давньоруських часів. Сьогодні місце розкопок нагадує спортивний майданчик. Тепер тут гуляють гуси і граються діти.
Інформатор від спільноти Мандрівка старим Кордоном пропонує побачити, як виглядало Незвисько понад сто років тому й пізнати його давню історію у розвідці Наталії Кушніренко.
Найбільш ґрунтовно дослідили територію заплави в середині 50-х років минулого століття експедиції Інституту суспільних наук Академії Наук УРСР (місто Львів) та Ермітажу. Ніщо не вказує на те, що перебуваєш на території пам’ятки історії й археології національного значення. Адже багатошарове поселення на території Незвиська занесене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Сліди розкопок збереглися на пагорбах довкола села. На плато Білої гори, яка вивищується просто на березі ріки праворуч від мосту, археологи знайшли стоянки часів пізнього палеоліту (40–10 тисяч років до н.е.) та мезоліту (Х–VI тисячоліття до н.е.) — місця, де були вогнища, рештки кістяків людей і тварин, кам’яні та крем’яні сокири і скребки, кістяні гачки.
Плато Ксьондзової гори, яка знаходиться одразу за сільською церквою, знамените тим, що тут відкопали багатошарове поселення часів Трипільської культури (VІ–ІІІ тисячоліття до н.е.) — рештки будиночків, подібних на грецькі мегарони2, і поховання. Нині обидві незаконсервовані розкопки заросли травою й кущами і виглядають як звичайнісінькі ями з крем’яними брилами на дні.
Перша згадка про викопні старожитності села з’явилася в «Географічному альманаху польському» у 1874 році. Повідомлялося, що поблизу Незвиська є дві давні могили, і що в музеї графа Дідушицького1 зберігається глиняне горня, випадково знайдене поблизу них. Відтак висловлювалося припущення, що село має здивувати своїх дослідників. Так і сталося.
У 1903 році австрійський археолог Кароль Гадачек опублікував у Кракові звіт про пошуки пам’яток у басейні Дністра, в ньому описав стоянку древніх людей у Незвиську.
Печерний світ і підземна ріка
Обстежуючи схили пагорбів довкола села в пошуку слідів древніх цивілізацій, можемо натрапити на входи у підземелля. Карстові печери під селом тягнуться на десятки кілометрів. Розвідана тільки невелика частина з них — ті, що знаходяться у товщі Червоної гори
Найбільш докладно дослідники описали підземелля, вхід до якого знаходиться біля сільської ферми. Це печера з п’ятьма залами, якою можна пройти близько кілометра. В ній тече підземна ріка, в одній із зал вона утворює невелике озеро.
Біля нього спелеологи знайшли скелет корови, напівзогнилий одяг, дерев’яні колоди, дрова. Вони припускають, що під час другої світової війни, коли Незвисько опинилося на лінії фронту, тут переховувалися селяни. А скам’янілі рештки рослин, кістки риб та знаряддя праці (кам’яні сокири) у найдальших залах підземелля дозволили зробити висновок, що печера була «обжита» ще кілька тисяч років тому.
Проте без супроводу спелеолога та спеціального спорядження подорож у ці підземелля може бути небезпечною — зали з’єднані вузькими лазами і вертикальними штольнями.
Експонати на городах
Відомо, що в Незвиську та його околицях є більше трьох десятків місць, де археологи виявили сліди древніх культур. Своєрідну екскурсію місцями розкопок можуть провести жителі села, які працювали разом із науковцями. Знайдені вченими пам’ятки нині зберігаються у фондах установ, які проводили дослідження. Значна частина цінностей знаходиться у сховищах Ермітажу та Інституту археології у москві — вони недоступні для огляду широкого загалу.
В Україні «незвиські колекції» представлені в експозиціях Археологічного музею Національної Академії Наук та Івано-Франківського краєзнавчого музею.
Збіркою реліквій пишається і незвиська школа. Кожного року селяни викопують на своїх подвір’ях і городах предмети, які стають експонатами шкільного музею. Останні з них були знайдені в урочищах Червона гора та Даличівка.
Василь Кушнір розповідає, що вийняв якийсь металевий предмет просто з-під плуга, коли орав присадибну ділянку на Червоній горі. Вкритий темно-зеленим нальотом, той нагадував якусь недолугу сапку.
Є чимало переказів про те, як у підземеллях рятувалися від нападів татар предки незвищан, що жили в урочищі Даличівка. А одна з легенд говорить, що у тутешніх печерах побували братчики Олекси Довбуша. Нібито «народні месники» спеціально прийшли в ці краї з гір, щоби покарати жорстоких місцевих панів. І що у печерах над Дністром справедливі розбійники не тільки перечікували облави, але й ховали відібрані у панів коштовності. Подібні події описав у своєму оповіданні «Потомок Довбушів» Гнат Хоткевич. За його версією, на початку ХVIII століття вздовж Дністра мандрувала одна з довбушівських ватаг під головуванням Івана Пискливого. Скорі до барток5 опришки розправилися в Незвиську з багатіями і лихварями, на яких нарікали місцеві селяни. Дослідники творчості Хоткевича наголошують, що ці факти є документальними — їх письменник узяв із рукописів панів Яблонських6 (рукописи зберігаються у Львівській національній науковій бібліотеці імені Стефаника).
Хай там як, але скарб у Незвиську таки був. Горщик, повний старовинних золотих монет, викопав на своєму городі в 30-х роках минулого століття тутешній селянин. Місце знахідки в урочищі Коничина відоме — його покажуть старожили. Здається, довкола ще ніхто не копав.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Інформацію підготувала Наталка Сандецька
