21 листопада у центрі Києва зібралися “на чай” ті, хто не погоджувався зі зміною курсу інтеграції України в Європейський Союз, а фактично – із запропонованим януковичем напрямком в московську пастку. Коломия на такі різкі зміни відреагувала блискавично. Перший мітинг під стінами ратуші відбувся вночі того ж дня, а вже на ранок протестанти заполонили Вічевий майдан.
Інформатор відновлює події тих перших революційних днів за спогадами редакторки Наталки Сандецької.
Майдан починався зі щирого обурення. Ми в першу ж добу дали знати: з нами так не можна, ми не погодимось на регрес.
21 листопада о 22:00 кілька десятків коломиян зібралися під ратушею, а потім почалися масові мітинги, звернення депутатського корпусу до уряду, поїздки до Києва. Але нас не чули.
Вранці 23 листопада у Києві були перші заморозки. Ми побачили чимало політичних плакатів на Європейській площі, а тому приєдналися до групки студентів на Майдані. Та згодом і політичні, й громадські активісти об’єдналися.
Тут щойно відходили від першої бурхливої ночі. Очевидці розповідали про машину служби безпеки, яка пеленгувала номери мобільних мітингувальників.
Але в це важко вірилось аж до моменту, коли присутнім почали надходити SMS із текстом про те, що такі дії розцінюються як заколот і тому подібне.
Нас усіх прихистила сім’я коломиян, котрі переїхали до Києва – Галя та Ігор Лефори. Люди свідомі й в усіх значеннях благородні. Ігор з дружиною після нападу росії 2014 року збирав і довозив допомогу нашим солдатам, а після повномасштабного втручання ворогів в Україну добровільно подався у Національну гвардію, стояв на захисті Києва і отримав важке поранення у березні 2022 року.
До теми: Коломияни Ігор Лефор та Андрій Спіров нагороджені медалями “За військову службу”
Коломийського люду було на кожному кроці. Ми гуртувалися біля бочок, доки з міста не приїхала перша підмога – кілька наметів. Дівчата допомагали на польових кухнях, хоча місія була проста – стояти, доки нас не сприйматимуть всерйоз.
І, вочевидь, сприйняли, бо в одну мить 29 листопада вулицею Інститутською пройшли колони беркутні: грізні й відсторонені. Вони зникли в підземці, та виявилося – ненадовго.
Перше потрясіння – нічний розгін 30 листопада. Ми з дівчатами не залишалися на ніч на Майдані, бо не мали теплого одягу. Чергували хлопці. Але під ранок і вони добряче підмерзли. Повернулись десь за 15 хвилин до 4 ранку. Як виявилось, десь у той час силовики розпочинали “зачистку Майдану”.
На ранок ми прокинулися в іншій державі. Правоохоронці зупиняли, перевіряли паспорти. Ми замінили свій задимлений одяг, щоб поліція не завадила дістатися Михайлівського собору. Тут застали ще кілька побитих мітингувальників, їх гнала осатаніла беркутня аж до воріт храму, дзвонар відчинив браму і врятував цих людей. А хто не встиг – того безжально дубасили.
У цей час при виході з підземки на Майдані, на “зачищеній під “йолку” площі, хтось встановив мікрофон і перехожі мали можливість висловити своє обурення правоохоронцям, які взяли цей квадрат в оточення.
Але українці не злякалися ні того дня, ні в усі наступні. Нас більшало щохвилини, а наступного дня кількамільйонний натовп витіснив силовиків з Майдану і на потрохи розібрав злощасну “йолку”.
Ми оглядалися і бачили цю велетенську силу – мільйони гідних українців, яких не зламати ні страхом, ні боєм.
“А далі – тисячі таких, як я…” – згадалося. І був цей момент лакмусом на людяність й справедливість. З того часу за будь-яких перипетій мене тримає відчуття, що я не одна, нас сила-силенна і ми можемо все подолати.
І коли за покликом волонтерів українці за ніч знаходять нашим захисникам дрон чи тепловізор – я не дивуюся. Я ж бачила вас, мої рідні, і ви вражаєте.
Україна не має жодного шансу на поразку, бо нема в світі нації, яка екіпірує свою армію, бо стоїмо за свої цінності, а намагання нас залякати тільки ще більше додають на злості. Українець став синонімом крутості, поваги й відваги. І хай як там би не було зараз тривожно, ми з цієї війни вийдемо кращими, а от наші вороги – ні.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com.
Наталка Сандецька
