“В моїй сім’ї ніколи не було подарунків від діда мороза під ялинку, був тільки добрий Миколай, котрий цілий рік підглядав у віконце, чи ти достатньо чемна. А потім в ту одну чарівну ніч приносив “заслужене”. Я радо співала пісеньку про Миколайка щороку малою, і досі, вже доросла, розношу подарунки дорогим мені людям, наспівуючи дитяче “горами і долами ходить Миколай”. Не пам’ятаю отриманих подарунків, тільки аромат мандарин і оте відчуття тепла, турботи і що “все буде добре”. Щороку незмінно воно гріє і тішить мене, що б не відбувалось навкруги”.
Віталія Пігуляк, директорка Інформатора в Коломиї.
“Моє дитинство минало в 90-х. А тому Миколай приносив лише необхідні речі й трохи цукерок. Та одного разу отримала таке… що й під подушку не влізло. Розплющую очі, а у мене в ногах – велетенський пакунок. А там – шуба. Не радянська зі старих запасів, а новітня така, легка і модняча. Штучне синє хутро і якийсь вигадливий візерунок.
Хто кривить зараз носом, читаючи це, той поняття не має, що таке, приміром, радянська шуба з овчини чи цегейки. Ні, вона була тепла, питань нема. Тільки-от відчуття, наче тебе паралізувало. Руки не згинались, присісти тяжко… Якось-то спробувала гасати довкола будинку на ковзанах у ній, то як впала, так і чеберяла у снігу роками-ногами, мов жук, який впав на спину… поки мої дівчата коло зробили, аж тоді допомогли встати.
Ну а ця Миколаєва шуба.. йой. Так мені запала в душу, що з 6-го класу проносила її аж до випуску. Вона росла зі мною. Широкий манжет на рукаві ставав вужчим, а потім геть зник. Спершу прикривала коліна, а з роками ставала все коротшою.
І десь уже у більшому віці я взнала, що чудотворець за неї заплатив аж 80 гривень. А у мами в школі зарплатня була лише 120…
Я до чого веду. Було нам важко, і було нам зле… але нам не бувало негідно.
Не кожен тато нині зміг поцілувати вранці своє найцінніше дитя, не кожен малюк нині складав конструктор чи пазли разом з обома батьками. Але я точно знаю, що вони мають на це дуже важливі причини. Вони збирають інший пазл: 25 областей нашої унікальної батьківщини. 603 700 кілометрів квадратних нашої законної території. Хай їм все складеться і нехай наступного року в цей день в мирній країні збуваються мрії українських дітей”.
Головна редакторка Інформатора Наталка Сандецька
Мій Миколай приходив уже в 21 столітті. Раннього дитинства вже не пригадаю самостійно, але батьки часто розповідали мені, що Миколай приносив різні дарунки під подушку. Багато іграшок, рожевого одягу, від якого я ставала схожою на смачну зефірку.
Коли мені виповнилось 7, я пішла до школи і навчилась писати. Це був перший лист, який я, висолопивши язика сформулювала і написала власноруч. Він дотепер зберігається серед саморобних листівок, які я колись дарувала своїм батькам з нагоди різних свят.
Так-от, у мене не було сан, бо я завжди хворіла. Але я вірила, що саме цього року мені пощастить: Миколай виконає мрію, а на канікулах я зможу спуститися кілька разів з гірки. Санки отримала, але спуститись не вдалось – я захворіла на вітрянку. Добре, що Миколай вирішив принести мені ще й МР3 плеєр. Поки знадвору було чути сміх дітей, я слухала треки Modern Talking.
Журналістка Інформатора Христина Бойчук
