Сьогодні часто натрапляємо на суперечки щодо дати Різдва. Хтось уже відсвяткував 25 грудня, хтось таки чекав 7 січня. Але ось це зациклення на календарі вже переходить межі нормального.
Справа не в даті… Важко повірити, що Богу важливий день в календарі. Наші вчинки і помисли – ось, що справді має вагу.
25 грудня чи 7 січня українці зберуться сім’ями, родинами, а хтось на самоті чи в колі побратимів… Маленькі чи великі, римо-католики, греко-католики, православні чи з будь-якої із євангельських церков… і навіть атеїсти. У кожного з нас єдине бажання: швидша перемога, мир і збереження життя українців.
Справа не в даті. А в тому, що не всі до неї дожили. В тому, що наші діти почали говорити про дорослі речі. А ми ніяк не можемо пояснити, чому битися не можна, але на світовому рівні вбивати масово людей – так…
Справа не в даті. А в тому, що минулого року це було просто одне зі свят, коли ми не підозрювали, що ціна життя росте у безпосередній близькості до смерті. Що не всіх рідних та близьких нам доведеться побачити за рік…
Справа не в даті, але в обставинах. Бо після 24 лютого ми частіше говоримо “я люблю тебе”, побоюючись не встигнути. І в сотні разів частіше, якщо хтось з наших особливих людей – на війні.
Справа не в даті, а в тому, що кожен з тих, хто не покинув Україну, крадькома визнає, що вже готовий до всього, тільки не до поразки. В цьому і є істинна віра. Бо ми знаємо, що за нами нема зерна неправди, а тому йдем до кінця.
Справа, зрештою, у нас. Коли ми визнаємо народження Ісуса шансом для людства і для себе особисто, коли ми діємо по совісті й любимо від серця – то ось воно наше Різдво.
Редакторка Інформатора
Наталка Сандецька
