Захисника з Коломийщини, батька 5 дітей, нагородили посмертно

Руслан Гончарук із села Велика Кам’янка боровся за справедливість на Майдані, а згодом підписав контракт на службу в ЗСУ. У березні 2022 року чоловік стримував ворога на Київщині і отримував поранення несумісне з життям. Указом президента України полеглий захисник нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Інформатор ділиться частинкою історії Героя з Коломийщини.

Руслан був гранатометником першої гірсько-штурмової роти коломийської “десятки”. Під час Революції Гідності отримав позивний “Лаборант”, а в Збройних силах – “Гуцул”.

Двоюрідний брат Руслана Володимир Чопик розповідає:

“Ми з ним надзвичайно дружно жили. Наші будинки – по сусідству. Завжди допомагали один одному, ніколи ні за що не сварилися. В нього золоті руки були: за що не візьметься – все виходило до ладу. А з яким захопленням він грав у футбол!..
Руслан, коли в Києві почався Майдан, кинув усе й поїхав туди – боротися за справедливість. Там він у Коломийській сотні дуже активний і знаний був. Коктейлі Молотова робив гарно, то йому дали кличку «Лаборант»…
А вже у війську отримав позивний «Гуцул»: він у січні 2021 року пішов на службу за контрактом. Брав участь у бойових діях біля міста Торецька на Донбасі. Потім завдяки мені, фактично, його зарахували в 109-й батальйон 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс»: я там служив у третій роті.”

Як тільки почалася повномасштабна війна, їхній батальйон направили на Волинь ближче до кордону з білоруссю. Думали, що окупанти будуть нападати й на тому напрямку. Володимир додає, що Руслан і там виготовляв коктейлі Молотова.

“Проте незабаром нас передислокували в місто Малин Житомирської області, а потім – на Київщину. У постійних боях ми стримували наступ ворога біля села Кухарі. В останньому для нього бою осколки ворожої авіабомби, скинутої на позиції першої роти, дісталися і Руслану. Тяжко пораненого, його відвезли з передової в Малинську лікарню, де лікарі ще два дні боролися за життя бійця. Але рани були смертельними…”

Руслан Гончарук народився 24 квітня 1977 року у Великій Кам’янці Коломийського району, де і проживав. Мав фах столяра-паркетника. З дружиною Іванною виховували п’ятьох дітей.

“Він був дуже добрим, – каже вона. – Тепер ми залишились без люблячого батька і чоловіка…”.

Наймолодший їх син – Михайлик – ще ходить у дитячий садок. 11-річний Максим і 13-річний Олександр – школярі. А от 18-річна Маруся і 21-річна Андріана – нині другокурсниці Чернівецького університету ( старша вступила туди разом із сестрою після закінчення коледжу).

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом президента України № 384/2022 Руслан Гончарук нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня».

Володимир Чопик замовив пам’ятний знак Руслану та самостійно встановив його у Кухарях. Він постійно нагадуватиме місцевим жителям – і не тільки їм! – про одного із захисників села, який віддав своє життя за свободу і незалежність України. А односельчанам у Великій Кам’янці про нього нагадуватиме інший портрет на чорному мармурі – на сільському кладовищі. Який буде встановлений там, коли мине рік після його смерті.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

Джерело: Павло Смовж