В розкоші будівлі Національного музею Гуцульщини та Покуття поступається навіть ратушева вежа, як і сучасний Народний дім. А проте творіння це далось нам силою віри, жертовністю і щасливим збігом історичних подій.
Інформатор розповість, як перлина Коломиї втілювалась у реальність і хто до цього доклався.
Бути в Коломиї і не відвідати славетний Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського – це наче дарма провести день.
Хоча й самі коломияни не завжди готові розповісти історію цієї величної і пишної споруди на вулиці Театральній.
Ми не беремося дослідити історію виникнення Національного музею повністю, бо це дорога в кілька століть. Але без ініціативи о. Кобринського та Етнографічної виставки 1880 року нічого б не вийшло.
Як парох с. Мишин будував величне
Кобринський Йосафат Миколайович (нар. 28 вересня 1818, м. Коломия — пом. 28 березня 1901, с. Мишин, тепер Коломийський район, Івано-Франківська область) — український греко-католицький священик, культурно-громадський та церковний діяч, публіцист, меценат, політичний діяч. У 1842 року видав «Буквар» і «Спосіб борзо виучити читати» — методичний посібник до цього букваря. В них вперше в Західній Україні запровадив у шкільне навчання гражданський шрифт.
о. Йосафат Кобринський. Світлина із сайту https://hutsul.museum/
Йосафат Кобринський знав сім мов, листувався з відомими людьми, і не тільки Галичини. Отець Йосафат був в окрузі єдиним священиком, який робив записи у церковних книгах лише українською мовою, хоча його за це постійно переслідували.
Видав своїм коштом «Буквар», підготував сільськогосподарський посібник, аби підняти рентабельність селянської праці. Його парафіяни відреклися від алкоголю, почали застосовувати передові технології у рільництві, садівництві, бджільництві, розведенні кіз та овець.
Був парохом у селах Москалівка (1845 — 53; нині у складі м. Косів) та Мишин (1853—1901; нині село Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.)
Останні роки життя о. Кобринський всеціло віддав спорудженню в Коломиї Народного дому з театральною залою, бібліотекою, музеєм та промисловою школою для вбогих дітей. Народний дім перетворився для нього на найзаповітнішу справу життя. Ще в 1880 році на кошти, одержані від етнографічної виставки (650 золотих ринських), ініціатори небувалого почину в найкращій частині міста викупили майданчик під забудову і завзято взялися збирати кошти.
До теми: Цісарський променад й алея Вольності: історія бульвару Лесі Українки в Коломиї
Будівля Народного дому, ХХ ст. Нині – Найональний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, 2023 р.
За його ініціативою ентузіасти зробили 400 металевих скриньок і ходили з ними від села до села, збираючи пожертви на будівництво. З нього сміялися — ніхто не вірив, що цю фантастичну ідею можна довести до логічного завершення.
Проте отець Йосафат не здавався, ведучи аскетичне життя (зі спогадів одного заболотівського дяка дослідники дізналися, що мишинський парох жив як монах-аскет) він харчувався дуже скромно, переважно кулешею, казав, що їжа — не основне, а людина, яка поставила перед собою мету, повинна йти до її досягнення, долаючи всілякі труднощі.
Таким своїм прикладом він надихав навколишніх і тогочасне українське селянство, яке так бідувало, що думало лише про виживання, однак таки повірило у священикову мрію. 10 вересня 1892 року селяни власними фірами привезли до Коломиї першу партію каменю і лісу. Люди віддавали останні крейцери і самі тижнями працювали на будові.
З 1898 року отець Йосафат щомісяця віддавав 400 корон зі своєї пенсії. Він подарував на будову 60 дубів, 50 тонн вапна та інші будівельні матеріали.
У останні хвилини життя він передав 1247 корон та 57 сотих власної землі. За самовіддану працю спрямовану на побудову українського Народного дому Йосафата Кобринського у 1891 році обирають Почесним членом Товариства «Руський Народний дім» у Коломиї.
Отець Кобринський не дочекався свята. Знесилений роботами, він помер 27 березня 1901 року на 83 році життя. У похоронній процесії за його домовиною йшло понад чотири тисячі коломиян та гуцулів і 27 священиків. А Народний дім відкрився наступного 1902 року.
Етнографічна Виставка в Коломиї, яку відвідав сам цісар
1880 рік, коли у Коломиї відбулася Етнографічна виставка та Господарсько-промислова виставка.
Про Етнографічну виставку того часу написали у краківській газеті «Czac», а пізніше Маркелій Туркавський видав цілу книгу під назвою «Wystawa etnograficzna Pokucia w Kolomyi» (1880). У книзі виставка в Коломиї описана як всеохоплююче явище не тільки міста, а й шести повітів: Коломийського, Косівського, Снятинського, Городенківського, Заліщицького і Борщівського. Основна мети виставки: спричинитися до пізнання люду тутешнього і піднесення домашнього промислу (представити одяг і строї, житло, всі знаряддя, домашній промисел).
До теми: Місце, де давно не вирощують красу: руїни оранжереї в Коломиї
Як повідомляє дослідник Андрій Сава, Етнографічна виставка діяла в Коломиї впродовж 15-30 вересня на так званому Затишку, де зараз знаходиться Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. Одним з ініціаторів проведення виставки був польський історик і етнограф, заступник голови польського Чорногірського відділення Татринського товариства в Коломиї Л. Вайгель. До організаційного комітету виставки входили наступні діячі того краю: В. Дідушицький, В. Пшибиславський, Я. Грегорович, О. Кольберг, К. Голуховський, Т. Рибковський (декоратор).
Особливу роль в організації Етнографічної виставки відіграв відомий польський етнограф і фольклорист О. Кольберг, який довгий час вивчав етнографію Покуття і на основі цього склав детальний каталог виставки. Загальний обсяг експозиції складав близько 1000 експонатів.
Виставка організовувалася й проводилася під протекторатом цісаря Австро-Угорщини Франца Йосифа І, який відвідав коломийську виставку особисто.
До теми: Знищені австрійські казарми, вілла й колони в’язнів: історія вулиці Чайковського в Коломиї
Етнографічна виставка, 1880 р.
Така увага допомогла увіковічнити виставку пам’ятною медаллю. На одній стороні посередині зображено напис: «Wystawa etnograficzna w Kolomyi dnia 15 wrzesnia 1880», а по кругу напис «Zaszczycona odwiedzinami Monarchy Franciszka Jozefa І». На звороті вміщено герб міста Коломиї і чіткий підпис. Бронзову і посріблену медалі виготовили на фабриці Г. Шапіра у Львові, одна з яких і досі зберігається у фондах Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.
Особливо широко на Етнографічній виставці були представлені вироби українських майстрів Покуття, Гуцульщини, Західного Поділля і незначною мірою – твори польських та вірменських умільців. В експозиції демонструвалися льняні і конопляні тканини, ліжники, комплекти народного одягу, кушнірські, оздоблені металеві, бондарські та гончарні вироби, писанки, іграшки з сиру, різні господарські речі та кінська збруя, музичні інструменти, малюнки, картини й світлини, обрядові, ритуальні предмети й описи щодо їх використання, а також макети хат.
Різні джерела засвідчили і наступне:
«Етнографічна виставка в Коломиї 1880 року була другою з черги крайовою виставкою; їй передували етнографічні виставки у Стокгольмі, Відні, Парижі та Львові. Вона засвідчила великі таланти українського народу, стала важливим джерелом для написання низки етнографічних і наукових праць, започаткувала теоретичну основу організації шкіл на Покутті і зокрема в Коломиї, дала поштовх для створення майбутнього Коломийського музею».
Це цікаво: Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф
Етнографічна виставка в Коломиї, 1880р.
Проведення виставки було корисним для всього краю – Коломия зацікавила фахівців і меценатів. Досить згадати, що відомий меценат В.Дідушицький, який фінансово підтримував багатьох українських художників, для свого приватного музею у Львові закупив багато цінних експонатів.
Саме на отримані від виставки кошти було придбано площу під будову Народного дому в Коломиї, де нині міститься Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. Спорудження Народного дому в Коломиї поєднувало в собі і політичні, і громадські, і культурно-мистецькі аспекти, адже він став духовним центром міста, його своєрідна аорта, що живить весь організм.
До теми: Як нині виглядають цісарські лазні на Чорному Потоці в Коломиї?
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Над матеріалом працювала Наталка Сандецька
Фото з архівів, сучасні світлини – Максима Лебедя
