Після початку повномасштабного вторгнення Герой Іван Дзумедзей пішов добровільно захищати рідну землю. За цей важкий рік отримав численні осколкові поранення та пережив дві контузії. Сьогодні його провели в останню дорогу без жодних почестей, бо він загинув від нещасного випадку, а не при виконанні. Герої – це не тільки ті, хто загинув на полі бою, але й ті, хто воював та переживав війну.
Інформатор віддав останню шану воїну.
“Так Господи Царю, дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого. Ця молитва гарно нас повчає не судити ні одного воїна, який переносить те, що ми навіть собі не можемо уявити. Я дякую всім присутнім, які прийшли помолитися за нашого воїна Івана. Сьогодні ваша присутність підтримує усю родину, яка має таке страждання”, – говорив до людей декан Коломийського деканату Володимир Касіян.
Дзумедзей Іван Романович народився 3 січня 1993 року в місті Коломия в люблячій родині Романа та Світлани.
З 1 по 9 клас навчався у Коломийській школі №6, згодом поступив в індустріально-педагогічний технікум, де навчався та зустрів друзів. За життя був веселим, сміливим, життєрадісним, мав надзвичайно добре серце. З 2013 по 2014 року служив в армії. Жив, працював, любив малювати та кінематограф, будував плани на життя.
Після початку повномасштабного вторгнення пішов у лавах добровольців захищати рідну землю від окупанта. Служив рік, за цей час отримав осколкові поранення, мав дві контузії. Під час чергової відправки на передову внаслідок трагічного випадку загинув, що стало справжньою трагедією для рідних. За життя зустрів дівчину Мар’яну, а сьогодні вже прощається із нею та найдорожчими людьми: сім’єю, родиною, близькими, друзями та побратимами, сусідами та всіма, хто прийшов попрощатися з ним.
“Бог з того світу все бачить, він знає, що пережив воїн Іван у своєму житті. Ми думаємо, що як зірвало голову, як вбило воїна, то він є Герой. Героями є ті, хто переживають цю війну, які бачать ранених, які бачать своїх товаришів без рук і без ніг, як чують їхні болі, як чують свист куль, як розриваються біля них ракети та снаряди, як це не просто їм пережити. Чи ми б з вами це пережили? А він переживав…
Зверніть увагу на біографію воїна. Він пішов добровольцем. От так собі зараз скажіть, а ми підемо завтра добровільно захищати Україну? Якщо чесно сказати, то ми будемо дуже довго думати, а він пішов, щоб пережити оце пекло війни”, – додає отець-парох церкви Святого Йосафата.
“Дорога мамо, сьогодні наша парафія, яка вже багато поховала коломиян, хотіла, щоб цей похорон був для вас церковно-урочистим. І на цей похорон всі прийшли, щоб вас підтримати. Дякую сьогодні нашому військкомату, який так само дав хрест, дав цю труну, дав цю форму – хоч щось дав для вшанування Івана. Дорогі батьки, ми не знаємо якою дорогою будуть іти наші діти і чи вони принесуть славу чи позор нам у родину. Ваш син пішов у те місце, де не має болю і печалі, але є життя вічне”, – у кінці своєї промови додав отець.
Хоча й не було військового оркестру та традиційної ходи містом, проте парафія Святого Йосафата на унікальному дзвоні-карильйоні заграла військовому Державний гімн України. Для того, щоб перекрити дорогу у знак поваги небайдужі таксисти, які мають там стоянку зробили це власноруч, без допомоги поліції та влади. Побратими також прийшли, щоб попрощатися та понести домовину.
Промова отця-пароха Володимира Касіяна все розповіла про прощання з Героєм.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Вікторія Ровенчук
