175 років тому австрійська революція стала поштовхом до так званої “весни народів”. І коли Львів ще не зважувався на організацію навіть аматорського театру, у Коломиї чималими зусиллями місцевого пароха отця Івана Озаркевича постає перший український театр. Він пережив зміни влад, війни й революції. І цю війну перебуде і дочекається, коли під його стінами за давньою звичкою Вічевий майдан заповнить коломийська громада, святкуючи перемогу.
Інформатор вирішив з нагоди свята розповісти історію роботи театру у період ІІ світової війни.
Мало хто знає, але на коломийському давньому кладовищі Монастирок спочиває о. Іван Озаркевич, батько найдавнішого театру Галичини та ще й ініціатор побудову руської церкви – Собору Архистратига Михаїла, зведеному 1854 року після трьох візитів до Відня нашого пароха по цісарський дозвіл.
Ще собору не було, а театр вже діяв.
Іван Франко (1856-1916) так написав про визначного подвижника:
“Сей о. Озаркевич був чоловік незвичайний, натуральний, повний енергій и неясних поривів до чогось вищого, кращого, ніж те тісне та сіре життя, яким за панщини жило руське духовенство.
Рік 1848 оживив його незвичайно. Не знамо, як і звідки йому дісталися в руки твори українських писателів Котляревского, Квітки, Писаревского. Досить, що вони запалили його охотою устроїти театральні вистави в Коломиї”.
Прем’єру новостворений театр дав 1848 року комедіо-оперою «Дівка на виданню, або На милуванє нема силування».
За словами Івана Франка «Іванові Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірським киптарі». В основі постановки, звісно, «Наталка Полтавка».
Скромна могила о. Озаркевича в Коломиї на Монастирку
ІІ світова війна: початок
Йшов 1939 рік. Німецькі війська напали на Польщу, поділивши захоплені землі із тоді ще прихильною до Гітлера країною рад.
На той час коломийський театр носив ім’я Івана Котляревського і опікувався ним Володимир Блавацький.
Театр ще давав вистави у період з 1 до 17 вересня 1939 року, тобто до приходу Радянської армії.
Зокрема, зіграли кілька разів “Тополю” Шевченка (дозвіл на це Блавацькому вдалося дістати від компетентних радянських органів), й на цьому театр імені Котляревського припинив своє існування. Рештки акторів на чолі з Блавацьким виїхали до Львова, де, як пише Валеріан Ревуцький, “було створено Театральний революційний комітет…”
Напередодні 1940-го року радянська влада приймає постанову про створення професійних театрів. Звісна річ, перша мета – насадження своєї ідеології через культуру.
У січні 1940 року новостворений Коломийський драматичний театр очолив Мефодій Дмитрович Плужник. У його складі знаходимо знайомі імена професійних акторів Василя Завтонова, Ірини Скуратової, а також випускниці Київського театрального інституту ім. І.К.Карпенка-Карого Богданової. Було у трупі і чимало акторів зі сіхдних регіонів України.
Того ж року після так званого “визволення Буковини”, Коломийський театр півтори місяці гастролював у Чернівцях.
А відтак театр перетворюється на цілком типовий радянський культурний заклад. Ставлять “Сади цвітуть” Масса, “Слава” Гусєва і головний козир сезону 40-го року – “Любов Ярова” Треньова у постановці самого Мефодія Плужника, з Іриною Скуратовою у заголовній ролі, яка, як писав тодішній театрознавець, “схвилювала серця гуцулів глибоким психологізмом, високою революційною свідомістю своєї героїні”.
“Залишимо на совісті театрознавця “схвильовані серця гуцулів”, хоча, може, він не так вже й неправий – високої радянської свідомості гуцулам явно не вистачало у 40-му році”, – відголошується на ту рецензію сьогодні на сторінці Коломийського академічного театру.
Німецька окупація
1 липня 1941 року Коломия була окупована німецькими військами. Припинив свою роботу Коломийський драматичний театр.
Сцена з вистави Спиридона Черкасенка «Казка Старого Млина» у виконанні акторів Українського Окружного Театру в Коломиї Марії Романовської (Мар’яна) та Андрія Ільківа (дід-мельник).19.02.1944 р.
Але того ж місяця Іван Когутяк створює у Коломиї Український окружний театр. У часи воєнного лихоліття тут знайшли притулок культурні діячі зі східних та центральних регіонів України.
Тоді в театрі працювало біля 125 осіб звідусіль:
- директор театру Іван Когутяк – з Княгинина з-під Станіславова;
- головний режисер Петро Миронов (або як інколи писали його прізвище – Миронів) – з Херсонщини;
- головний диригент Євген Цісик (друг Миколи Бенцаля, колишній січовий стрілець) – з Коломиї;
- дригент і хормейстер Юрій Плевако-Оранський – з Харкова
- головний художник Данило Георгієвич Нарбут – з Києва.
- балетмейстер Ярослав Чуперчук – з Коломиї.
Актриси: примадонна чернівецького театру Марія Романовська, колишня хористка Павлина Тимченко, Євдокія Шостак з катеринодарського театру, Ірина Скуратова, Оксана Затварська, молода киянка Алла Шеремет, недавні студентки київської консерваторії Ірина Приходько, Тамара Толстая…
Сцена з вистави Зудермана «Огні Іванової ночі» у постановці Українського Окружного Театру в Коломиї. 1942-44 рр
Під час Другої світової під керівництвом Івана Когутяка працює «Український окружний театр», у репертуарі якого заборонені німцями твори – історична драма «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської, «Тріумф прокурора Дальського» К. Гупала.
Станом на 1943 рік театр мав власний оркестр із 30 музикантами та танцювальну групу – Гуцульський балет під керівництвом Ярослава Чуперчука.
Часопис «Львівські вісті» за 10 грудня 1943 р. писав: «Щоб заангажувати до провінційного театру 125 осіб, треба мати відвагу і довір’я, що українське суспільство допоможе рідній культурі та її працівникам».
Оркестр складався з 30 музикантів.
Гуцульський балет під кер. Я. Чуперчука при Українському Окружному Театрі в Коломиї під час виступу. 1942-44 рр.
16 грудня 1942 року коломийський театр дав прем’єру відверто антибільшовицької вистави “Тріумф прокурора Дальського”. Коломийська громадськість влаштувала урочистості з нагоди 25-річчя театральної діяльності Івана Івановича Когутяка.
З вітальними промовами виступили літературознавець, культуролог і драматург, професор Дмитро Николишин, письменниця та громадський діяч Олена Кисилівська, акторки Павлина Тимченко та Марія Романовська, яка вручила ювілярові різбляну таріль та альбом…
Сцена з вистави Б.Грінченка «Серед бурі» (4-а дія) у виконанні акторів Українського Окружного Театру в Коломиї. 1943 р
29 березня 1944 року Коломия була деокупована. У театрі ж змінилася лиш назва. Покара від радянської влади за роботу в роки окупації чекає на декотрих значно пізніше.
Спершу театром ще продовжує керувати Іван Когутяк. До кінця року театр поставив чотири вистави. Відновлюють все ту ж “Любов Ярову”.
7 травня 1944 року артисти театру дають перший концерт для бійців радянської армії. Репертуар концертної бригади практично той же – українські народні пісні і танці. Плюс кілька радянських пісень – “Катюша”, “Широка страна моя родная”…
Яскраві імена театру того періоду – Оксана Затварська (в театрі з 1941 по 1962 роки, понад 150 ролей, безкінечна любов театральних шанувальників, звання заслуженої артистки України), Василь Симчич (розкрився як актор та режисер. Коломийські театральні напрацювання згодом з’являться в українському кінематографі – «Білий птах з чорною ознакою», «Захар Беркут», «Мій ніжний і ласкавий звір»…)
20 вересня 1944 року директор театру за протекцією Оксани та Василя Затварських запрошує до трупи талановитого Василя Симчича (1915 – 1978 р.р.). Високий, стрункий, блакитноокий, освічений, інтелігентний Симчич одразу припав до смаку і режисерам, і публіці.
Так театр зустрів закінчення ІІ світової війни.
До Незалежності України – ще майже пів століття. До наступної війни – лише 70 років…
Сьогодні
Інформатор дякує Коломийському академічному драматичному театру за потіху для наших дітей і віддушину для нас самих у такий складний час. Торкаючись чогось вічного, відпочиваючи думками і переключаючи емоції, ми зміцнюємось і зцілюємось.
Плетіння сіток. Сцена театру в Коломиї. Березень 2022 року
За рік повномасштабної війни театр Коломиї дав три прем’єри, гастролював за кордоном і навіть став прихистком для Херсонського театру ляльок. А ще в перший місяць війни театр долучився до плетіння сіток та виготовлення цигарок для українських воїнів.
І тримаємось усі – в очікуванні давно жаданої вистави “Захар Беркут”, інших монументальних творів, сучасних експериментальних вистав, аби насолодитися ними вдосталь після перемоги.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
