1919 року український нарід готувався зустрічати Христове Воскресення у відродженій Українській Державі. Готувалося й Покуття, а з ним його столиця Коломия, а з нею “Українська Старшинська Школа” в Коломиї…
Розповідає Інформатор з посиланням на книгу Миколи Савчука “Великдень на Коломийщині”.
В неділю рано сотня старшинської школи виструнчилася в повному бойовому виряді на площі вправ біля будинку “Сокола” і під командою булавного, старшого десятника Глушкевича повторила рідко вживані вправи до почесного стрілу. Бадьорі хлопці викидали кріси, відкривали и затріскували замки на “темп”, мов один, доки не прийшов, також у бойовому виряді, поручник Максим Микитюк. Під його командою сотня рушила головними вулицями Коломиї до церкви.
По обох боках пішоходи були переповнені молоддю і старшими, цивільними й військовими, а передусім гарненькими дівчатами з місцевих середніх шкіл. Попереду сотні сурмач сурмив гострого марша, під його такт сотня лавою хвилювала, а від рівних ударів кованих чобіт земля дудніла, здавалося, що й вікна камʼяниць дзвеніли. На команду “Позір!” сотня струнко вмаршувала під саму церкву і стала лавою уздовж залізничного шляху, що йшов головною вулицею міста попри церкву і ратуш на Рунгурську Слободу. Аж після команди “Спочинь!” хлопці помітили коменданта старшинської школи, отамана Рімаля і її чотарів Галяревича та Кардаша, що з головної брами пильно стежили за рухами почесно сотні.
Від церковної площі повіяло запахом столоченої зеленої трави, печива, вудженого мʼяса, свіжого сиру й різної всячини, розставленої довкола до свячення. Молодь, а за нею старші, юрбою висипалися на пішоходи перед церквою. Серед святочної маси людей відчувалася небувала радість, здавалося, аж груди розпирає.
А молоді зібралося багато-пребагато, не стало на них місця в церкві, розлилися вони на площі довкола церкви, на вулицю, діти сиділи на церковний огорожі, а деякі то й на дерева повилазили. Барвіли в променях весняного сонця вишивані сорочки, строката одежа, синьо-жовті стрічки, блискучі нашивки, різнокольорові хустки дівчат, що прийшли на цей перший Великдень у вільній Україні. На тому рухливому взористому диво-му тлі непорушно стояли хлопці почесної сотні в сірих одностроях. Міцно стискали в руках кріси, в перехилених на правий бік шапочках-мазепинках, що в їх вилках мінилися до сонця золоті тризуби. Великодні співи коломийського хору “Бояна” міалися з лагідним гомором довкола церкви…
(Зі ст. Денис Гевко «Великдень у старшинській школі» / / Над Прутом у лузі. Коломия у спогадах. Торонто, Канада: Срібна Сурма, 1962.)
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
