Знову смуток та біль огорнув Коломию. Громада попрощалася з військовим Владиславом Юзюком, який від початку кривавої війни, з 2014 року боронив нашу землю від окупанта. Та, на жаль, передчасно його серце перестало битися.
Інформатор віддав шану Герою, щоб його всі знали та пам’ятали.
“Якщо би не ця наша боротьба, то ми б напевно не змогли побачити якою цінною є наша мова, якою неймовірною можливістю є просто зайти до рідного храму і помолитися на рідній мові. Хочу додати, що саме Господь охоронив нашу звитягу у 2014 році, у Києві на Майдані, де ворог нас мав ось-ось здолати, проте ні…Бог нас оберігав навіть тоді, коли не було ще зброї, але він дарував нам силу, міць та підтримку…”, – додає отець Василь Перцович у своїй промові.
Владислав народився 21-го листопада 1978 р. в сім’ї Миколи та Валентини Юзюків. Зростав доброю і дуже слухняною дитиною. У дитинстві дуже любив приходити в гості до бабусі Ольги і діда Івана, де проводив час зі своїми братами та сестрами. А літні канікули завжди проходили в Летичеві біля баби Ванди і дідуся Григорія, де був любимим онуком. Там мав друзів Олега і Всеволода, з якими виріс з дитинства до юності.
Освіту здобував Коломиї в школі №1, а з 6-го класу був переведений до 1-го класу гімназії, яку закінчив у 1995р. Мріяв вступити до Харківського військового університету та стати пілотом винищувача та в останній момент поміняв думку і продовжив свою освіту в Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича на фізичному факультеті за спеціальністю мікроелектроніка. Навчання тут було з перервою в 2 роки. За цей період він встиг відбути строкову службу в армії, у військах спецпризначення. У 2001р. поновився на навчання і закінчив університет у 2003р.
Свою трудову діяльність розпочав у Києві в компанії “Марком”, був менеджером. У 2007 р. повернувся до Коломиї, адже ніде немає так добре, як вдома. Тут пробував себе трохи в підприємницькій діяльності, працював в компанії “555”, на посаді менеджера, також у магазині “Деніго”.
У 2014р. коли почалася війна пішов добровольцем у 5-й батальйон територіальної оборони, де виконував обов’язки командира відділення. Потім у 2015-му і у 2016-му роках продовжив службу в АТО, виконував обов’язки командира відділення, в 53-й бригаді був виконуючим обов’язки командира взводу. Потім на посаді інструктора по мінного підривній справі у 184-у навчальному центрі, далі на посаді головного сержанта інженерно-саперний роти у 20 четвертій окремі механізованій бригаді. Одержав контузію, оперував очі, від отриманої травми внаслідок бойових дій.
З 2016-го по 2022р. працював копірайтером.
В лютому 2023р. знову пішов добровольцем до нової 42 бригади, де формувався 419-й батальйон в Делятині. Владислава взяли на посаду замкомандира інженерно-сапернаго взводу в званні сержанта.
За добросовісне носіння служби в березні йому присвоїли старшого сержанта. Батальйон проходив навчання на полігоні і готувався до відправки на фронт.
В ніч на 28 квітня серце Владислава перестало битися.
Пам’ятаймо ціну волі і свободи! Вічна пам’ять, Герої не вмирають!
Вікторія Ровенчук
