23 травня у День Героїв на території Коломийського ліцею №5 зібралися вчителі, учні та рідні полеглих воїнів, аби у молитві та спогадах вшанувати п’ятьох відважних синів України, котрі віддали життя за волю і незалежність нашої землі.
Інформатор побував на заході.
Батьки, діти, дружини. Учні та вчителі. Священнослужителі, військові та просто небайдужі люди. Всі зібралися на території Коломийського ліцею №5, аби віддати шану п’ятьом хоробрим воїнам Віталію Носкевичу, Михайлу Гаєвому, Володимиру Андрійчуку, Михайлу Козаку та Любомиру Бордуну. Вони полягли у бою за Україну, а наш обов’язок – пам’ятати про кожного з них і дякувати за те, що вони зробили в ім’я нашого мирного і спокійного життя.
Після відкриття дошок на подвір’ї всі присутні попрямували до актового залу. Там провели ще один захід із вшанування пам’яті захисників.
Віталій Носкевич
Народився 10.08.1984 р. у місті Коломия у сім’ї Михайла та Анни.
З 1991 р. по 1999 р. навчався в школі №5 ім. Т.Г. Шевченка, брав активну участь у спортивних змаганнях. Після закінчення 9-го класу, у 1999 році, вступив до Коломийського професійного ліцею №17, де навчався по спеціальності електро-зварювальник та продовжував займатись спортом.
У 2002 році був призваний до лав Збройних Сил України та проходив службу у Міністерстві Надзвичайних Ситуацій, де добре зарекомендувавши себе під час служби, достроково отримав звання сержанта, мав відзнаки від командування. Звільнившись, довгий час працював за кордоном.
З 2017 року, повернувшись в Україну прийняв рішення стати на захист держави та підписав контракт ЗСУ. Віталій пройшов додаткову військову підготовку та служив стрільцем-зенітником, стрілецько-зенітного ракетного взводу, 28 окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу. Виконував бойові завдання у багатьох містах Донецької області (Волноваха, Мар’їнка, Богданівка). Мав авторитет та повагу серед побратимів.
Носкевич Віталій Михайлович, сержант 28 ОМБр ім. Лицарів Зимового Походу, загинув 22.10.2019 року на позиціях поблизу Мар’їнки (в районі Красногорівки) від кулі снайпера, при виконанні військового обов’язку, під час захисту територіальної цілісності України.
Почесний громадянин міста Коломиї.
Нагороджений:
- орденом “Патріот України”
- відзнакою “За участь в Антитерористичній операції”
- нагрудним знаком “За взірцевість у військовій службі”
- нагрудним знаком “Ветеран війни”
- нагрудним знаком “Учасник АТО”
- орденом “За мужність” ІІІ ступеня
Михайло Гаєвий
Народився 28.02.1984р. у с. Нижній Вербіж у сім’ї Петра та Оксани. З 1991-по 1999 навчався у Коломийській загальноосвітній школі № 5 ім. Т.Г.Шевченка. Після закінчення 9-го класу продовжував навчання у Коломийському індустріально-педагогічному технікумі, де у 2002 році здобув професію муляра; монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій. Восени цього ж року був призваний до війська, служив у Золочеві.
У 2011 році одружився з Світланою, вони виховували двох дітей. Зараз його син навчається у нашому ліцеї – Гаєвий Олег.
З 11.12.2014 – 08.11.2017 був добровольцем в АТО у 72 бригаді імені Чорних Запорожців, перебував у гарячих точках: Мар’їнка, Авдіївка…
Після повернення з АТО працював далекобійником у Європі. Але у лютому 2022 року повернувся додому. З 25.02.2022 у складі 10 ОГШБ стояв на захисті кордонів нашої держави. Був сержантом, водієм евакуаційного взводу евакуаційної роти.
30.05.22 року, під час руху автомобільною колоною, на трасі Лисичанськ-Бахмут, потрапили під ворожий артобстріл, внаслідок чого Михайло отримав важкі травми голови. Був доставлений у лікарню Бахмута, а згодом у м. Дніпро у лікарню ім. Мечникова, де було проведено кілька надскладних операцій з видалення осколків з голови та ампутація нижньої кінцівки.
На жаль 02.06.2022 Михайло помер. Похований Герой у Нижньому Вербіжі на сільському кладовищі. У рідному селі вулицю, на якій народився і проживав наш Герой, перейменовано на його честь – вул. Михайла Гаєвого.
Нагороджений:
- Нагрудним знаком “Гідність та честь”
- медаллю “За оборону рідної держави”
- медаллю “За жертовність і любов до України”
- медаллю “За оборону Авдіївки”
- нагрудним знаком “72 Красноградська-Київська”
- орденом “За мужність” III ступеня
Володимир Андрійчук
Народився 10.03.1990 року в м. Коломия у сім’ї Ігоря та Віри.
З 1997 по 2007 рік навчався у Коломийській ЗОШ №5 ім. Тараса Шевченка. Займався в аматорській студії «Орфей», займав призові місця на конкурсах. Після закінчення школи вступив до Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича на історичний факультет.
Поєднував навчання з роботою у сфері обслуговування, працював барменом. У 2012 році одружився, у 2014 році народився син Кирило. Володимир з сім’єю мешкали в Калуші. Працював за кордоном – у Польщі.
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російський військ на територію України, повернувся і став на захист своєї Вітчизни. Його слова «Хто, як не ми?» досі стоять у голові рідних. Записався до тероборони, брав участь у захисті Бучі, Ірпіня, Гостомеля. Разом з іншими у складі ВО «Свобода» підписав контракт з Національною Гвардією України. За виявлені заслуги був призначений командиром підрозділу, позивний «Бармен».
У складі Національної Гвардії відправився на передові позиції поблизу Сєвєродонецька. В складі розвідувальних загонів неодноразово мав виходи в тил ворога. Брав активну участь у розробці операцій. Був відповідальним командиром, про що вже після смерті повідомляли побратими.
16.06.2022 року під час артобстрілу отримав вибухову рану і безліч осколкових поранень, від яких помер 18.06.2022 року.
Почесний громадянин міста Коломиї.
Михайло Козак
Народився 16.11.1982 року у селі Жуків у сім’ї Михайла та Любові. У 1988 році закінчив Коломийський дошкільний заклад №16, потім з 1989 – 1998 рр навчався у загальноосвітній школі №5. Після закінчення 9 класу вступив до індустріально-педагогічного технікуму на спеціальність «Муляр монтажних та залізобетонних конструкцій». Також навчався у вищому професійному училищі №17, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів. У 2000 році був призваний до лав Збройних Сил України у внутрішні війська у місті Шостка Сумської області. Там дуже добре себе зарекомендував і мав відзнаки від командування. Закінчивши службу в армії, працював охоронцем І розряду при Коломийському РВ УМВС.
У 2003 році працював офіціантом у барі «Гал-Прут». У 2006 році Михайло розпочав свою професійну роботу у ТОВ «Містобуд», був бригадиром. Він збудував більше 10 багатоповерхових будинків у місті Коломиї, з різними складними конструкціями.
У 2014 році Михайло був мобілізований до ЗСУ на Схід України, у 80 десантно-штурмову бригаду, лінійний наглядач, зв’язківець. Був в охороні ОБСЄ в місті Старобільськ, виконував бойові завдання в найгарячіших точках Луганської області. Після АТО знову розпочав працю на будівництві в рідному місті. На початку 2022 року поїхав працювати за кордон – у Чехію, на автомобільний завод.
24 лютого 2022 р. вирішив повернутися в Україну і став на захист держави. 8 березня 2022 року був прийнятий до лав ЗСУ у 10 ОГШБ. Солдат, механік-радіотелефоніст відділення управління командира мотопіхотного батальйону. Михайло Козак пройшов важкі бої на Київщині, згодом Донецька область, «пекло» Сєвєродонецька, бої за Лисичанськ, відступ на Золотарівку. Козак все витримав, у воїна все чітко: короткий відпочинок і знову в бій, тепер це підступи до Соледара, населений пункт Берестове.
Загинув 14.08.2022 року у населеному пункті Берестове Бахмутського району Донецької області від артилерійського обстрілу, ворожий осколок обірвав життя мужнього воїна.
Почесний громадянин міста Коломиї.
Нагороджений:
- відзнакою “За участь в Антитерористичній операції”
- нагрудним знаком “Учасник АТО”
- орденом “За мужність” III ступеня.
Любомир Бордун
Народився 29.06.1984 року в місті Заболотів у сім’ї Борислава та Надії. Спершу з 1991 по 1997 рік навчався в Коломийському ліцеї №5, а згодом з 1997 по 2001 рік у Коломийській гімназії імені Михайла Грушевського, яку закінчив із золотою медаллю.
Дві вищі освіти із «червоним» дипломом здобув в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. За час навчання в університеті два роки поспіль отримував Президентську стипендію.Навчався в аспірантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де і розпочав свою педагогічну діяльність.
Повернувшись у рідне місто, працював учителем і заступником директора в Коломийському ліцеї імені Михайла Грушевського, а з 2016-го року – начальником управління освіти Коломийської міської ради.
Одружився Любомир 2007 року; із дружиною Іриною виховував двох дітей – Ладу і Дарія.
Любомир завжди займав активну громадянську позицію, хотів позитивних змін в рідному місті, тому вступив до партії «Об’єднання Самопоміч». Був депутатом Коломийської міської ради двох демократичних скликань. За його безпосередньої участі було створено відпочинкову зону «Інший берег Пруту» і облаштовано дитячий і спортивний майданчики на виборчому окрузі. Як депутат активно допомагав своїм виборцям.
Життя Любомира було надзвичайно динамічне. Адже ще з дитячих років він встигав всюди і завжди. У школі співав у хорі та ансамблі, відвідував багато гуртків, захоплювався футболом, а пізніше грав у багатьох футбольних клубах області. В університеті був головою профкому факультету, очолював команду КВК. Завжди встигав поєднувати роботу зі своїми захопленнями. Казав, що рух – це життя, тому пробіг десятки півмарафонів і один марафон. До цього захоплення долучив і сім’ю, часто бігав пліч-о-пліч із дружиною і донечкою.
Любомир був фаховим спеціалістом, який активно впроваджував у життя новітні освітні тенденції, прагнув вдосконалення освітнього процесу на кожному етапі. За його керівництва було втілено багато бюджетних проектів для шкіл. Започаткував стипендії для учнів та вчителів за високі досягнення в предметних олімпіадах.
Любив Батьківщину, тому 7.03.2022 року добровольцем став на її захист. Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, був командиром гранатометного відділення і безпосередньо брав участь у найзапекліших боях. Зі слів побратимів, він і тут став фахівцем – досконало оволодів військовою справою, першим кидався у бій і на допомогу. Під Бахмутом на полі бою 23.09.2022 року і обірвалося життя Любомира…
Почесний громадянин міста Коломиї.
Нагороджений:
- нагрудним знаком “Захисник України”
- орденом “За мужність” III ступеня
- відзнакою “За бойову звитягу”
Вічна пам’ять і шана кожному Герою, який поклав своє життя за волю і незалежність України!
