Цегельня Рамлера, перші будинки та зведення в’язниці: історія вулиці Павлика

Опубліковано 11.06.2023

Ким був Герш Рамлер та чому його ім’я так тісно пов’язане із історією сучасної вулиці Михайла Павлика у Коломиї? Сьогодні пропонуємо прогулятися нею та довідатися кілька цікавих фактів з минулого нашого міста.

Інформатор продовжує досліджувати історії вулиць Коломиї. Цього разу нам допоможуть розвідки краєзнавців Степана Андріїшина, Іллі Криворучко, Василя Нагірного та Тереня Масенка.

390 метрів вулиці Павлика з’єднують вул. Франка та вул. Тарабалки. Вона виходить прямо до міського озера імені Юрія Руфа.

А проте, у книзі «Вулиці старовинної Коломиї» Степана Андріїшина дізнаємося, що ця вулиця виникла в першій половині XIX століття і спочатку то була вузька грунтова дорога, що зʼєднувала середмістя з цегельнею Рамлера, що від початку 1800-х стояла в тому районі, де тепер міське озеро. За дослідженнями Іллі Криворучко, на кадастровій мапі 1859 року не позначена вулиця, тобто її ще не існувало. Зважаючи на прямий звʼязок цегельні Рамлера з цією вулицею, пропонуємо дізнатися про саму цегельню та її засновника, Герша Рамлера.

Предки Герша Рамлера, згідно з онлайн-генеалогічних дерев, походять із Коломиї: відомо лише, що дідусь Герша, Шмайя Рамлер, народився 1789 року, у нього народилося 2 синів – Мануле (1819-1872) та Шруль (Мордко) Рамлери, та помер 1866 року в Коломиї. Батько Герша – Шруль – народився 1810 року в Коломиї та мав 5 дітей: Герш, Арон Мозес, Абрагам Елі, Етті, Якоб Бер Рамлери. У 1868 році він помер.

Найбільш відомо, звісно, про Герша Рамлера, який зробив неймовірний внесок у розвиток міста Коломиї. Народився він 1841 року в Коломиї. Де навчався і як проходило його дитинство, поки невідомо. Упродовж 1866-1882 року народилося в нього аж 8 дітей. Був одружений: його жінка, Бейль Рамлер (Груен) народилася 1842 року в селі Обертин Тлумацького району. 9 жовтня 1910 року померла. За даними книжки «Kolomyja Yizkor book», Герш Рамлер був дуже багатою людиною, у нього було 2 зяті: «Мойшеш Ландау (садигер-хасид і талмудознавець), Ефром Кларман, з Кракова, талмудознавець і просвітитель, дуже побожний, палкий сіоніст» і «був благочестивим і геніальним євреєм, але насправді досить простим, не знавцем Тори і навіть не читачем святих книг. Він був зайнятий день і ніч своїми справами». Згідно з книги нарисів «Під небом Гуцульщини» Тереня Масенка, який записав дану історію в 1940 році, «в ті давні роки жив тут капіталіст Кремер (тут – Рамлер, авт). Він мав у Коломиї 22 власні будинки. За велику плату Кремер здавав їх пожильцям і продовжував будувати нові». Також, за даними списків власників земель Галіції та Буковини 1902 року, володів землею в селі Королівка.

За В. Нагірним, у 1897 році була заснована знаменита фабрика дахівок та цегли під назвою «Рамлер та зяті». Згідно з мапою 1939 року, вона знаходилася поблизу теперішнього кафе «Кружало», хоча В. Нагірний стверджував, що знаходилася на розі вул. Франка та Павлика. Читайте більше: Кам’яниця часів Австро-Угорщини | Історія будівлі Коломийського педколедж

Його версія підтверджується в різноманітних довідниках та в газеті «Nasz Glos» за 1928 рік. Найголовнішою причиною зведення заводу стало родовище глини, яка мала унікальні властивості, на місці теперішнього міського озера. Ще задовго до зведення фабрики мешканці видобували з родовища глину для побутових потреб. Охарактеризував діяльність фабрики В. Нагірний: «У різні роки у карʼєрі і на випічці працювало приблизно 150 його напівсезонних працівників. Склад готової продукції реалізував добре випалену будівельну цеглу, теплостійку шамотку для печей і камінів, дренажні рурки і, звичайно, згадану вже червону і «димлену» черепицю. На всіх стадіях виробництва застосовувалася виключно ручна праця, та, зрештою, іншої й не передбачалося. В той час найбільш поширеною дитячою погрозою був вислів: «Не будеш слухняний – підеш цеглу носити». Десь-не-десь діяло механічне обладнання, яке приводили в рух за допомогою дорогої парової машини-глиноміса німецької фірми «Пекельний кочегар» і яка через систему трансмісій спрямовувала свою енергію на стрічкові преси». На роботу в основному брав Герш Рамлер досвідчених робітників: із газети «Przemysl Ceramiczny» 1910-х років дізнаємося таке: «Шукає майстрів з експуатації парової машини потужністю 120 к.с. та нагляду машини для виготовлення цегли та плитки. Пріоритет надається майстрам, які демонструють тривалішу практику на плиткових фабриках. Копії свідоцтв, автобіографії та як звертатися до умов: Промислове підприємство глиняних виробів «Г. Рамлер та зяті» в Коломиї». Згідно з телефонним довідником 1912 року, її центральне бюро знаходилося на вул. Ягайлонській. Мала також власну парову фабрику в польській колонії Вінцентовка. Мала фабрика також мережу крамниць цегли та дахівок на вул. Крашевського (зараз – Франка), 9 (власник – Бенджамін Гамнер), Собеського (зараз – вул. Грушевського), 27 (власник – Маврикій Дікман).

За даними списку реєстрів фірм 1910 року, Б. Гамнер, М. Ландау, М. Дікманн і Е. Кларманн були партнерами фабрики. 6 травня 1910 року фірма «Промислове підприємство глиняних виробів Г. Рамлера і зятів в Коломиї» була офіційно зареєстрована. Після смерті г. Рамлера в 1910 році, керував фабрикою до 1939 року його зять Мойшеш Ландау, який був родом із Перемишля.

За С. Андріїшином, Рамлер, як і його конкурент Віммер, збудував для своїх робітників 10 невеликих одноповерхових акуратних будинків вздовж вулиці, і саме відтоді неофіційною назвою вулиці стала Рамлерівка. А офіційною назвою вулиці тоді була Романовського, у честь польського поета, який загинув у січневому повстанні проти росії 1863 року. Це також підтвердив В. Нагірний: «Якщо пильніше звернути увагу на партерові будинки, на стиль їхньої забудови вздовж тодішньої вулиці Романовського, то розумієш, що саме у них замешкувала наймана робоча сила Рамлера. Такі однотипні архітектурні плани складали з економічних міркувань, а ще для того, аби їхні мешканці не заздрили одні одним. Нинішні їхні «нові» власники змінили задуми давніх проектантів до невпізнання».

За даними сайту «Jewish Galicia and Bukovyna», вони були збудовані на початку ХХ століття. Найбільш цінним свідченням є уривок із газети «Nasz Glos» за 16 березня 1928 року: «Лише з цієї вулиці (тут – теперішня вул. Тарабалки, ред.) виходить Радивлівка, а саме первісний власник вулиці Романовського, раніше відомої як Рамлерівка, (…) коли забудував всю вулицю з будинками, призначеними для приватних квартир, він зʼєднав самотні ями в усіх цих будівлях від Радивлівки, щоб заощадити на значних витратах, повʼязаних з очищенням каналізаційних ям у багатьох будинках».

Ще однією знаковою будівлею, яку збудував Рамлер, стала тюрма поблизу колишнього повітового суду. За Т. Масенком, «австрійський уряд доручив Кремеру побудувати 23-ій будинок. Він мав бути трохи більший від попередніх і з деякими змінами в архітектурному оформленні: на вікнах будівлі поставити грати». Точна дата побудови – 1862 рік. Насправді, австрійський уряд уклав із Рамлером кредитну угоду про використання цегельної продукції та зведення коломийської тюрми. Однак, міська рада не поспішала виплачувати йому борги, і тоді при зустрічі з бургомістром проговорився, що «я такий кримінал вибудував власним коштом, що у ньому за честь мав би сидіти сам найясніший цісар Франц Йосиф, дай йому Боже здоровʼя». За образу імператора його заарештували на 14 діб, а через кілька днів помер 25 лютого 1910 року.

Саме в цій вʼязниці і перебував Іван Франко тривалий час (з 5 березня до 10 червня 1880 року). Тут він написав близько трьох десятків своїх поезій, працював над поемою “Ботокуди”, здійснив записи фольклору. Про саму в’язницю розповімо в наступному матеріалі.

За спогадами В. Нагірного, «до 1954-го цегляною випічкою займався завод №8, допоки поверхневі поклади глини не вичерпалися. Так було до 1958 року. Тодішній голова міста Степан Олексюк зобовʼязав акуратно розібрати безгоспні стіни колишньої Рамлерової «робітні». Уцілілої цегли вистачило на спорудження трьох багатоквартирних будинків у середмісті. Тоді до спорожнілого каньйону пустили річище тихоплинної Радилівки. На місці теперішнього острова на міському озері, в осиротілих нішах печей незадіяної цегельні почали знаходити прихисток знедолені інваліди війни і пияки. Потужну техніку надали сусіди-танкісти з вулиці Моцарта.
Поступово потічок наповнив водою штучний кратер до країв. 3 залишків глини «насипали» острів, «озеленили» його. Інвентарне бюро розробило технічну документацію на впорядкування культурно-відпочинкової зони з обовʼязковим періодичним очищенням. І невдовзі міське центральне озеро стало улюбленим місцем купання і риболовлі з цілим комплексом споруд: міст, шлюз, оглядовий майданчик, причал для човнів, човнярська станція, гребля». Від тюрми залишився лише фундамент, порослий травою. Усі будинки, які належали Рамлеру, перетворили в житловий фонд.

За часів радянської влади (1944-1990) перейменували давню назву Романовського на вул. Карла Лібнехта. За С. Андріїшином, мешкав на даній вулиці адвокат д-р Іван Чернявський за часів Польщі. В одному з цих 10 будинків проживав у часи СРСР Михайло Хромей, легендарний автор пісні «Понад Прутом моя Коломия» (1927-1994).

У 1990 році рішенням Першого демократичного уряду Коломиї перейменували вулицю на ім’я соратника і приятеля І. Франка – письменника Михайла Павлика.