Степан Воробець одним із перших пішов захищати рідну землю від окупантів. Ще у 2014 році він став на оборону України. Проте 19 червня 2014 року, на жаль, долучився до когорти небесної варти.
Інформатор розкаже історію воїна, який до кінця боровся за волю України.
Степан Воробець народився у Коломиї. Закінчив Коломийську школу № 1 ім. В. Стефаника. З дитинства знав, що буде військовим, казав, що започаткує військову династію в своїй родині.
З 2000 по 2004 рік проходив навчання у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї в Надвірні. З 2004 по 2005 навчався в Одеському інституті Сухопутних військ. 2005 року його перевели до Сумського військового інституту ракетних військ і артилерії. З 2007 по 2009 рік навчався в Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Експлуатація комплексів, приладів та пристроїв артилерійської розвідки». Викладач академії підполковник Володимир Тимчук відзначав надзвичайну ініціативність хлопця. Займався парашутним та гирьовим спортом, армреслінгом, рукопашним боєм, боксом, любив гори. Після закінчення навчання Воробець склав спеціальний кодекс розвідника, що починався словами:
“Духовною основою для Розвідника є традиції богатирів Київської Русі, козацтва, героїв Української Повстанської Армії, Розвідників попередніх поколінь. Розвідником не стають один раз і на все життя, право бути ним підтверджують щоденно… Пам’ятай, розум — твій кращий мускул… Вміння виграти війну, навіть програвши бій — ось риса справжнього Розвідника… Поставив ціль — іди до кінця: рви на собі шкіру, вмирай і воскресай, самовдосконалюйся й іди до кінця. Завжди вибирай найважчий шлях — на ньому ти не зустрінеш конкурентів. Упав — встав. Упав — встав. Упав — встав — злетів! Тільки так!.. Як тільки воїн почне вважати себе великим, він загине. В той час, коли ти пропускаєш тренування, хтось тренується, щоб перемогти тебе. Тренуйся сьогодні, щоб завтра бути першим. Ти загинеш, якщо пожалієш ворога. Ворог перестає бути ворогом, тільки тоді коли він мертвий… Переможемо або вмремо за Україну, бо мертві сорому не знають. Тільки той є справжній Розвідник, хто має за честь віддати своє життя за Христа Бога, Неньку-Україну та побратима”.
Як одного з найкращих офіцерів, Степана скерували на навчання до Сполучених Штатів Америки. Після повернення мешкав в Яворові, де проходив службу у 24-й окремій Залізній механізованій бригаді, на посаді командира розвідувальної роти штабного батальйону.
З березня 2014 року боронив землю від російських окупантів.
19 червня 2014 о 4:00 почалась військова операція, метою якої було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків в районі смт Ямпіль та звільнення населених пунктів. З Красного Лиману вирушили підрозділи десантників, які мали розбити укріплений блокпост «Марс» російсько-терористичних угруповань, що прикривав дорогу на міст через Сіверський Донець.
Бійці 1-го батальйону 24-ї мехбригади, під командуванням командира батальйону підполковника Ігора Ляшенка виїхали двома бронегрупами зі сторони Торського, взяли Ямпіль без особливого спротиву і вийшли в тил ворожого блокпосту «Марс», після чого взяли пануючу висоту біля мосту. У той час підполковник Ляшенко разом із розвідувальною ротою бригади, під командуванням командира роти капітана Степана Воробця вирушив на село Закітне. Вже біля села бронегрупа потрапила у засідку. Розвідники виявили на дорозі два КамАЗи та БРДМ-2 бойовиків. Було вирішено відконвоювати трофейну техніку ближче до основних сил батальйону, але у цей момент бойовики відкрили шквальний кулеметний вогонь із засідки по бійцях, які сиділи на броні. В комбата Ляшенка влучило декілька куль.
Капітан Воробець першим відкрив вогонь у відповідь, встиг знищити двох ворогів, але дістав поранення кулею снайпера, водій БТРа встиг затягти його в машину, там він і помер від втрати крові. Зав’язався бій, котрий тривав 3 години. Бронегрупа, що підійшла на допомогу, знищила засідку противника, з боєм забрали тіла загиблих. 24-та ОМБр втратила сімох військовослужбовців. Загинули підполковник Ігор Ляшенко, капітан Степан Воробець і ще 5 бійців розвідроти: старший сержант Андрій Повстюк, старший солдат Юрій Прихід, солдати Віктор Сивак, Віктор Семчук і Микола Шайнога. Троє бійців дістали поранення, один з них — важко поранений. Того ж дня у боях в тому районі загинули восьмеро десантників з 25-ї та 95-ї бригад ВДВ і командир взводу спецпідрозділу «Барс» НГУ лейтенант Кравчук.
Звільнення населених пунктів Лиманського району (на той час — Краснолиманський район) і взяття під контроль мосту через Сіверський Донець дозволило перекрити постачання зброї та боєприпасів до угруповання російського терориста Гіркіна («Стрєлка») у Слов’янськ.
Поховали Степана у Коломиї на Алеї Слави.
Указом Президента України військового нагородили орденом Богдана Хмельницького I ступеня (21 серпня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку.
Джерело: Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
Світла пам’ять Герою…
