Франкова неволя: історія Коломийської в’язниці

Кілька місяців провів Іван Франко у коломийській тюрмі. Вважалося, що він перебував в ув’язненні саме у ратуші. Краєзнавці ж стверджують, що насправді Франко сидів у в’язниці на сучасній вул. Павлика, фундамент якої можна знайти на території Коломийського медколеджу.

Інформатор продовжує досліджувати історію Коломиї та запрошує всіх мешканців та гостей міста.

Микола Васильчук писав, що на розі сучасних вулиць Івана Франка і Михайла Павлика, в Франкові часи місти­лися органи прокуратури та су­дочинства. Їх перелік, штат, а та­кож повноваження описав Леопольд Вайгель у книзі „Rys miasta Roiomyi”, ви­даній за три роки до ув’язнення Івана Франка: “Ц.к. Окружний суд, округ якого розтягається на всю давню коломийську округу на 80, 2 кв. милі, з 220 делегова­ними Коломиї містечками і вісьмома повітовими судами, а саме: в Гвіздці, Городенці, Ко­сові, Кутах, Обертині, Печеніжині, Снятині і Заболотові. Осо­бовий склад становить: 1 прези­дент, 6 радних, 6 ад’юнктів, 1 директор допоміжних урядів, 1 канцелярський ад’юнкт, 6 канцеляристів-помічників. Ц.к. про­куратура складається з прокуро­ра, його заступника та аускультанта.”.

В єдиному архітектурно­му комплексі з прокуратурою та судом перебувала в’язниця. Збу­довано її 1862 р. у дворі суду та прокуратури, на нинішній вулиці Михайла Павлика. Нині це тери­торія Коломийського медичного коледжу. У дворі коледжу існує підвищення, поросле травою, це і є фундамент колишньої в’язниці, яку збудував багатий коло­мийський єврей Рамлер. Він за­ймався виготовленням цегли та спорудженням різноманітних бу­дівель. До теми: Цегельня Рамлера, перші будинки та зведення в’язниці: історія вулиці Павлика

З побудовою цієї в’язниці пов’язана майже анекдотична історія, відома з різноманітних переказів. Її 1940 р. записав ук­раїнський письменник Терень Масенко і ввів до книги нарисів „Під небом Гуцульщини” (1961). Цей письменник, з трупою літе­раторів, побував у Коломиї та на Коломийщині, аби описати події прилучення Галичини до Радянської України. Рамлера він вивів під прізвищем Кремер. Масенко писав: “В ті давні роки жив тут капіталіст Кремер. Він мав у Коломиї двадцять два власні будинки. За велику плату Кремер здавав їх пожильцям і продовжу­вав будувати нові (…) Австрійсь­кий уряд доручив Кремеру побу­дувати двадцять третій будинок. Він мав бути трохи більший від попередніх і з деякими змінами в архітектурному оформленні: на вікнах будівлі поставити грати.”.

Тобто, Рамлеру-Кремеру замови­ли спорудити в’язницю. А коли вона була готова, підрядник по­казував роботу приймальній комісії, нахвалював роботу, а за­одно сказав приблизно таке: “Та ви й самі, панове, добре бачите: це так порядно, так файно побу­дований дім, що в ньому й само­му цісареві не соромно було б пожити! (…) І незабаром пан бу­дівник урядової в’язниці сам об­новив свою тюрму, його посадо­вили в одну із новеньких „так файно побудованих камер”. Це була кара за образу особи цісаря. Саме в цій в’язниці і перебував Іван Франко тривалий час (з 5 березня до 10 червня). Тут він написав близько трьох десятків своїх поезій, працював над по­емою „Ботокуди”, здійснив записи фольклору.

Чому ж у радянський час мов­чали про те, де саме перебував в ув’язненні Іван Франко? Все дуже просто: тоді в колишньому приміщенні окружного суду містив­ся штаб ракетної дивізії, тому з міркувань секретності було забо­ронено згадувати про цей військовий об’єкт. Таким чином, ця сторінка взагалі випадала з коло­мийської франкіани.

Краєзнавець зазначає, що проблематичним є розібратися, в яких камерах сидів Іван Франко у Коломийській вʼязниці. Спочатку згадується у документах камера №6, звідки Франка перевели в якусь іншу камеру, в якій він і перебував тривалий час”. Суть у тому, що ні самої в’язниці,   ні її плану не зберег­лось.

Історію коломийської в’язниці досліджував й Ілля Криворучко. Він пише, що про тюрму згадується в газеті «Часопис для руського народу в Америці» за 21 листопада 1894 року:

«Горілка – дітькова дівка, наробила лиха нечуваного. Слухайте: в недьлю по Покровь в селі Сопівь, під самою Коломиєю, так собі парубки попразникували, що молодшого братчика церковного, з сусідного села Вербіжа забили на смерть. Нещасному голову такь розтріскали колами, що ажь мозогь вилетівь. А покійный бувь однымь изь найпоряднійшкхь МОЛОДЦІВ! вербіжекихь, умівь на сопілці такь хорошо грати, що ажь люди сходилися до него и слухали. Теперь сидять панове парубки в Ивановой хаті, а властиво Гершковой хаті, бо то будынокь кримінальный в Коломыі, єсть власностію Гершка Рамлера, а потімь будуть або висіти на шнуркахь, або пійдуть до Станіславова на 10 або и на 20 літь. Оть що робить піяньство. Вь молодбмь віку робить людей розбишаками».

Під час українсько-польської війни 1918-1919 років у тюрму переводив уряд ЗУНР польських полонених та інтернованих поляків, чехів та інших національностей. Після Першої світової війни керівником тюрми був поляк Янчишин, який був родом із Делятина. Найцікавішим для нас є спогад Омеляна Колтика. Він оповідає, як 1933 р. потрапив до вʼязниці. Увʼязнено його було у камері №17, на дубових дверях якої буде вирізано “Іван Франко, 1916”. Як трактує автор, цей напис зроблено на згадку про перебування тут Франка (за М.Васильчуком).

Під час німецької окупації тюрма продовжила виконувати свою першопочаткову функцію: саме 12 жовтня 1941 року близько трьох тисяч осіб (в основному євреїв) зігнали до вʼязниці, розмістивши в камерах по 80-100 осіб, не даючи їжі й води три доби. Після цього їх вивезли до Шепарівського лісу, де й розстріляли. У березні 1944 року підпільники ОУН кинули декілька гранат, аби знищити в підвалах важливі документи. Як наслідок, почалася пожежа, і тюрма згоріла.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com 

Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237

Фото та інформацію підготувала Ольга Пукавчук