Коломия До сайту

Неймовірна історія Печеніжина: печеніги, ратуша, нафтові магнати, джерела ропи і сьогодення

Наталія Сандецька

За 12 км від Коломиї знаходиться неймовірно цікаве селище Печеніжин. Але місцевий люд тут досі каже “йду в місто”, коли збирається до центру. Наприкінці ХІХ ст Печеніжин називали «містечком мільйонерів» завдяки нафтовому промислу. А ще тут народився найвідоміший опришок Олекса Довбуш.

Інформатор пропонує 16 цікавих фактів про селище Печеніжин,  пересипані давніми та сучасними фото.

Печеніжин мав магдебурзьке право, свій герб і ратушу.

За княжих часів тут був дерев’яний замок, монастир василіанів, спалений турками, церква, привезена козаками з Великої України, дерев’яна синагога в гуцульському стилі, один із найсучасніших нафтопереробних заводів Австро-Угорщини, залізнична колія від коломийської ратуші, тюрма, яка послужила полякам, німцям і «совітам», завод із незрозумілою продукцією для радянської військової промисловості та навіть залізний кіоск, де на початку 1990-х продавалися польські жуйки, а зараз кури-гриль.

Печеніжин на свою історію був селом, містечком, центром волості, райцентром, селищем міського типу, а поміж тим кілька навіть місяців окремою «Печеніжинською республікою».

Походження назви, давні артефакти, володіння Габсбурґів та нафтовий промисел

1. Цінні артефакти Печеніжина

На території містечка виявлено кам’яні знаряддя праці періоду неоліту, а також бронзові речі (плоску сокиру, ніж, рибальський гачок) доби бронзи.

2. Західний осередок печенігів та походження назви

Припускають, що назва походить від кочового і войовничого племені печенігів, яке заселяло басейн і пониззя Прута, як і усю степову частину України у 9-11 століттях.

Державу печенігів (військова демократія) очолював каган (з скіфсько-сарматського клану кангаресів — кам’яних ясів (аланів) з центром на ріці Росава (Кагарлицький район, назва від клану кангарів). Печеніжин був західним осередком Печенігії.

3. Наразі найдавніша писемна згадка

За даними польського дослідника Евариста Анджея Куропатніцького, адміністративно Печеніжин відносився до Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.

У письмових джерелах згадується, що 1443 року Печеніжин належав галицькому каштеляну Яну Колі і був великим поселенням, центром волості. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі.

4. Від Габсбурґів до імперії

З 1772 року Печеніжин, як уся Галичина, частина Волині, належав до володінь Габсбурґів (згодом, з 1804-го — Австрійська імперія, з 1867-го — Австро-Угорщина).

5. Етнічний склад: у 1913 році містечко мало 7000 мешканців, з яких 4100 русинів, 600 поляків і 2300 євреїв.

6. Олекса Довбуш

1700 року  Печеніжині народився найвідоміший із опришків – Олекса Довбуш. Хоча краєзнавці Косівщини сперечаються, буцімто він з’явився на світ в селищі Яблунів, звідки і походить його матір Марія. Важливо, що походив Олекса із сім’ї найбіднішої верстви населення – комірників, які не мали навіть своєї хати.

«Зібрався собі Олекса, — мовиться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили».

Перші згадки про виступи Довбуша знайдені в документах за 1738 рік. У тогорічних джерелах пишуть про нього як про опришка, який очолює загін. Зокрема найчастіше опришки О. Довбуша особливо активно діяли в Коломийському повіті влітку і восени 1738 року. Їхнім опорним центром стали околиці Яблунівського ключа.

Упродовж 1738—1739 років Олекса Довбуш розгорнув діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Покуття.

Він діяв на Болехівщині, Самбірщині, Перемищині, навіть сягав Сяноцької землі. Загони Довбуша діяли на Прикарпатті, робили походи в Перемишль, Дрогобич, Турку, на Закарпаття й Поділля. Частина опришків переходила й на Запоріжжя.

Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738–1745 роках викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своїм спасителем».

24 серпня 1745 року Довбуш був по-зрадницькому вбитий у Космачі. Але про це – у нашій наступній статті.

Якщо ви навідаєтесь у Печеніжин, то обов’язково завітайте у музей Довбуша, аби почути і побачити неймовірні свідчення його багатої історії.

Найбільше музей пишається чересом дивовижної ширини, який дістався йому від нащадків Довбуша.

Це цікаво: Черес Довбуша і давні строї: що цікавого зберігає Музей Довбуша у Печеніжині

7. Печеніжин під час ІІ світової війни

З 1939 містечко Печеніжин увійшло до складу УРСР.

17 січня 1940 року стало райцентром.

 8. Ропа довкола Печеніжина

На околицях Печеніжина багато криниць із соляною ропою. Щоб контролювати соляні промисли, звели дерев’яний замок, посадили туди князівську адміністрацію, і місцевість почала розвиватися.

Містечко переходило від одних польських магнатів до інших із перервами на народні повстання і татарські набіги. Далі Польщу успішно розділили, щоб галицькі патріоти могли ностальгувати за чудовими часами «бабуні Австрії». У 1870 році, згідно з переписом, містечко розрослося на 5200 осіб, і тепер, через півтора століття, у ньому така сама кількість населення.

 

На той час черпати відрами сировицю було вже довго, нудно і нерентабельно. Але не встигли позаростати стежки до соляних криниць, як Печеніжин накрила нафтова лихоманка. І цей період найбільшого його розвитку пов’язаний з ім’ям фахового економіста й невиправного романтика Станіслава Щепановського.

9. Нафтова лихоманка

Нафтоперегінний завод спорудили  Печеніжині 1883 року завдяки співвласнику нафтопромислів у Слободі Рунґурській Станіслава Щепановського. На той час він був найсучаснішим і найбільшим.

Слобода Рунгурська. Копальня. Кін. ХІХ ст.

1886 — заходами того ж таки Станіслава Щепановського Печеніжин сполучено з Коломиєю паровим вантажним «трамваєм», також було збудовано нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин. Цей промислово-логістичний комплекс діяв до 1944р., коли видобуток нафти припинили через вичерпання родовища. Паротяг Коломийської локальної залізниці був названий на честь селища.

Один з кутів селища досі називають штриков, хоч колія розібрана ще півстоліття тому.

10. Місцевий інженер, реформатор та дипломат Станіслав Щепановський

Станіслав Щепановський навчався економіки, інженерії та хімічної технології у Відні, Парижі та Лондоні. Працював у британському Міністерстві у справах Індії, навіть дістав пропозицію супроводжувати в колонію майбутнього короля Едварда VII. Але нафтовий бум на Галичині заполонив його.

У 1879-му Щепановський запустив свою нафтову копальню в Слободі-Рунґурській, де завдяки інноваційному методу глибинного буріння отримав високі показники та високі прибутки. 1883 року Станіслав Щепановський збудував у Печеніжині найсучасніший і найбільший нафтопереробний завод Австро-Угорщини, де працювали 500 робітників

Щоб оптимізувати процес, проклав залізничну колію з Печеніжина до Коломиї.

Детальніше у статті: Чорне золото і коломийська локалька: як попід ратушею сновигали потяги

Станіслав Щепановський

Будинки робітників освітлювались електрикою, з цілої імперії сюди з’їжджалися «нафтові гієни», а Печеніжин перетворювався на «містечко мільйонерів». Однак розумітися на економіці зовсім не означає розбиратися в людях.

Невдовзі Щепановського «кинули» партнери й усунули з бізнесу. У результаті «романтик позитивізму», про якого писали Болеслав Прус і Генрик Сенкевич, помер у злиднях та депресії. Його могила на Личаківському цвинтарі у Львові.

У Печеніжині від Щепановського залишився будинок в австрійському курортному стилі, де зараз міститься Печеніжинська міська поліклініка.

11. Підірваний міст і розкрадені будівлі нафтопереробного заводу

Залізничний міст підірвали повстанці УПА, колію в 1950-х роках розібрали «асвабадітєлі». Будівлі одного з найбільших нафтопереробних заводів Австро-Угорщини не стали ні музеєм, ні атракцією для туристів. Їх руйнують та розбирають на цеглу бізнесмени Твєрдохлєбови з Хмельницької області, які в буремні дев’яності стали власниками.

12. Товариства “Просвіта, “Січ”, культурне та спортивне життя к. ХІХ – п.п. ХХ ст

Економічний поштовх, який Печеніжин дістав наприкінці ХІХ століття, вилився в насичене культурне та громадське життя, а згодом і в зростання освіченості та свідомості українців. У 1895 році в містечку було засновано товариство «Просвіта», у читальні якого було понад 500 книжок, а в драматичний і музичний гуртки ходили чи не всі господарі. У 1900-му за участю доктора Кирила Трильовського в Печеніжині постала одна з найбільших організацій товариства «Січ», членами якої були 200 хлопців та дівчат.

Перед І світовою війною в Печеніжині було три команди з копаного м’яча: польська, єврейська та українська.

Драматичний гурток ставив «Печеніжинське весілля» та п’єси українських класиків, декламували вірші Франка та Шевченка. З’явилася нова традиція — стійка біля церкви на Великдень у козацьких строях зі списами. Мабуть, це не надто подобалося місцевій польській владі.

До речі, вулиця Шевченка названа так іще 1935 року, коли війтом був доктор права Василь Маковський — автор книжки «Талєргоф. Спогади і документи».

На базі «Січі» та «Просвіти» утворилися товариства «Сокіл», «Рідна школа», «Союз українок», «Каменярі». Завдяки праці цих організацій у Печеніжині сформувався прошарок сучасних, освічених, активних українців. Цього заряду виявилося достатньо для того, щоб поповнювати лави Січових стрільців, УГА, пережити часи польської окупації, дати бойовиків ОУН, воїнів УПА, пережити м’ясорубку війни і жах терору НКВД, згасати на еміграції та в колгоспах і навіть слабо дійти до наших часів.

13. Знищена архітектура

З міської архітектури в Печеніжині майже нічого не залишилося. 1942 року під час каральної акції гестапо весь центр містечка було спалено. Близько тисячі місцевих євреїв вивели до Шепарівського лісу й розстріляли. Місто стало селом. Що не згоріло, то було розбомблене війною, підірване під час партизанки або розкрадене за мирних часів. Тому «містечко Печеніжин» — це не будинки, а історії.

14. Неймовірні долі печеніжинського люду

Серед мешканців Печеніжина було дуже багато непростих людей із химерними лініями долі. Тут жили шляхтичі та опришки, нотаріуси й фотографи, сажотруси та грабіжники банків, корчмарі й поліцаї, равини й учителі, бійці Печеніжинської сотні УПА ім. Миколи Колодзінського й трударі колгоспу ім. Олекси Довбуша, байкери та фірмани, рекетири й заробітчани.

У центрі Печеніжина, де старий корпус школи-інтернату, мешкав торговець пивом і ситром єврей Наум Вассерман, брат якого був професором у Відні й винахідником «реакції Вассермана».

У Печеніжині мешкала польська родина Вінцензів, до якої належав Станіслав Вінценз — автор романтичної книжки про гуцулів і Карпати «На високій полонині».

Іван Чупрей допомагав створювати товариство «Січ» Кирилові Трильовському, збирати фольклор Володимирові Гнатюкові, організовувати гастролі Гнатові Хоткевичу й Листопадовий чин Іванові Вітовському.

Полковник Роман Самокишин («батько Самокиш») вигнав більшовиків і махновців із Катеринослава, про що Нестор Іванович залишив ображені спогади.

Микола Митлюк був представником ОУН на Далекому Сході й вів агентурну діяльність серед українців Зеленого Клину.

Тут добре пам’ятають, чий рід походить із ґаздів, а чий із «барщєків», хто кого здав «совітам» і де було чиє поле.

“Моя мама, вчителька географії, каже, що в печеніжинській школі більше дітей, які були в Римі, ніж у Києві. Тут діалектом обговорюють запуск «Фалкону», по ямах їздять на Tesla, а пополовши картоплю, у Skype переказують родичам у Чехії або Іспанії останні плітки”, – розповідає у своїй статті Юрко Вовокогон

15. Зірка з Печеніжина і проєкт “Голос країни”

У 2017 році Печеніжин засвітився в проекті «Голос країни» як рідне село Іванки Червінської.

За задумом продюсерів, сільської дівчини з гірської глушини, яка дістала шанс завдяки їхньому блискучому шоу. Насправді ж Іванка була вокалісткою дуже відомого в джазових колах проекту ShockolaD.

16. Печеніжин сьогодні

◊ Печеніжинська територіальна громада створена 23 липня 2015 року. До неї входять 9 населених пунктів:

◊ Населення – близько 18 500 осіб

◊ Бюджет Печеніжинської ТГ 2022 року складав – 130 млн грн.

◊ Площа складає 184.9 км²

У своїй урбаністичній статті журналіст “Українського тижня” Юрко Вовокогон стверджує, що на відміну від сусідніх сіл після початку російсько-української війни в Печеніжині ніхто не їздить «у Москву на зарібки».

Хоча свідомість до того, щоб не слухати російську попсу, не викидати сміття в річку чи не красти ліс, іще не дійшла.

У жовтні 2022 року вулицю Пушкіна у Печеніжині перейменували. Тепер вона називатиметься на честь сучасного Героя та земляка Богдана Круглика.

Ми ж бажаємо Печеніжинській громаді миру, сталого розвитку і невтомно берегти свою неймовірну історію, дбаючи про день сьогоднішній.

До теми: Норкова шєпка, кальоші та пиріжки з лівером | Що пропонують на базарі у Печеніжині

Джерела: tyzhden.ua, uk.wikipedia, сайт Печеніжинської селищної ради

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com.