У добрі часи цим потягом на вихідних було не пройти: наплічники, бесаги, клунки. Люду – яблуку ніде впасти. У тамбурі тулилися велосипеди, а поміж них веселе студентство. Нині – голо. Крізь закопчені вікна – все ті самі краєвиди на Карпати.
Колоритним потягом на Рахів Інформатор вирушив о 8:10, але до кінцевої зупинки так і не потрапив через ремонт на колії. Отож знаменитий “раховоз”, як його назвали в народі, наразі їде тільки до Делятина.
Перше, що одразу кидається… не в очі, а у ніс – нестерпний сморід. Невимовно виразний туалетний запах однаково добре всотується в одяг, волосся, жорстку тканину рюкзака…
Самотній синій ровер, як кажуть у нас на велосипед, єдиний нагадує про часи, коли цим потягом їздили десятки, ба навіть сотні людей.
Жінка, що проходить повз забороняє фотографувати туалет і тамбур, бо це, на її переконання, – стратегічний об’єкт.
І нічого, що в цьому тамбурі, заяложеній вбиральні й липких вагонах зі стратегічного тільки гора металу, яка б знадобилася для потреб війни. Тут – своя війна: спіймати диверсанта і подолати москаля.
Ситуація часта. Параноя осіла між українців, як нагар по згорілій електропроводці покриває стіни, меблі, кожен з предметів оселі. Ми злі, навіть люті. Нам би видати ворога на розправу. Бо наразі цю ненависть і образу нікуди діти. Тому-то й ллється вона одне на одного.
Потяг кректить, не всі двері працюють, вікна абияк запінені. Із залишків цивілізації – стоп-кран. Ні вогнегасника, ні молотка, яким би можна було розбити пінно при пожежі.
Тож за небезпеки з цього крайнього з двох вагонів вибратися вийде не всім.
Але пасажирів можна на пальцях руки порахувати. Переважно пенсіонери, яким нікуди поспішати, а тому пів години їзди до ближнього села – нормально, звично.
За Саджавкою починається справді красива панорама з вікон.
“Тут вони принаймні почищені, – каже чоловік із сусідньої лави. – Це франківський потяг. А от наш коломийський – то взагалі…”
Дерев’яні сидіння тільки в одному вагоні. У другому липкі бордові дерматини. В обох вагонах однаково брудно, однаково безпросвітно й смердючо.
Але ось кінцева.
В Делятині люд сумирно покидає старі вагони і одразу ж захоплено позирає у бік зелених карпатських пагорбів.
Ось би новий директор Укрзалізниці побачив карпатську красу після подорожі таким потягом. Контраст надто різкий навіть для знаменитого “раховоза”.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
