Давні будівлі, які пронизані історією | вулиця Миколи Верещинського

Опубліковано 05.07.2023

На цій вулиці збереглася давня забудова з цікавою історією. Тут була гончарна школа, будівля якої відрізняється з-поміж інших, адже її досі прикрашають давні кахелі. Прогулюючись вулицею, можна насолоджуватися й іншою історичною архітектурою.

Сьогодні Інформатор розкаже історію цієї вулиці за дослідженнями краєзнавця Степана Андріїшина.

Вулиця Миколи Верещинського є бічною від вул. Гетьманської і Родини Кузьми. Колишня назва – вул. Менжинського, до 1946 р. – вул. Дідушицьких. Довжина – до 700 м. Міститься в південній частині Коломиї, нижче церкви Св. Михаїла. Перетинаючи місто із заходу на схід, віддавна формувала своїми бічними вуличками первісну топографію Коломиї.

На вулиці в кількох місцях ще збереглася давня забудова, з-поміж якої вигідно вирізняється будинок колишньої гончарної школи (№59), поставлений 1893 р. за ініціативою графа Володимира Дідушицького. На початку Першої світової війни школу закрили, а після війни, за спогадами Володимира Кобринського, всі моделі і приладдя вивезли до Кракова (Польща). Відтоді приміщення використовували не за призначенням: за Польщі там був осередок здоровʼя (на зразок поліклініки), подібний заклад був і в 1941 – 1944 рр., у 1944 – 1950-ті там квартирувала військова частина, а згодом будинок перейшов у житловий фонд і тепер перебуває в аварійному стані.

До давньої забудови можна віднести молитовний будинок церкви християн віри євангельської (№9). Його збудувала наприкінці 1920-х релігійна громада, яку згуртував навколо ідеї протестанства колишній греко-католицький священик, що мешкав у Коломиї – Володимир Федів. Згодом те приміщення, крім основних молитовних потреб, стало центром для забезпечення віруючих друкованою літературою.

Основна редакція, яка до того часу містилася у власному будинку В. Федіва на вул. Гетьманській, 44 (тепер буд. №50), у 1928 р. перебралася до молитовного будинку на вул. Дідушицьких, 9, і згодом тут видавали: євангельский часопис “Віра і Наука”; євангельський часопис для релігійного виховання української молоді “Приятель дітей” (додаток до “Віри і Науки”); “Українська реформація” – орган української свангельської церкви, а також додаток до неї – “Недільна шкілка” та місячник для молоді “На провесні”.

У другій половині 1940-х у тому будинку працювала російська православна церква, а наприкінці 1950-х, після її закриття, будинок переобладнали під клуб лісокомбінату, і лише 1991 р. місто повернуло його місцевій громаді християн віри євангельської.

На вул. Верещинського ще від 1890-х років розташовувалося кілька шкільних бурс. Найстаршою була так звана “Балинецька бурса”. У 1907 р. той будинок відкупив за помірну ціну “Кружок руських жінок”, і в ньому організували дівочу бурсу для учениць учительського семінару. Наприкінці 1890-х в одному з будинків гімназійні професори Людвик Сальо і Лев Дольницький заснували українську бурсу для гімназійної молоді, яка згодом перейшла у власне приміщення на вул. Міцкевича, 53. В будинку, що на розі вулиць Верещинського і Гетьманської, на місці, де тепер буд. №3, містилася бурса, в якій тривалий час перебували учні школи деревного промислу.

У 1960-ті у кількох старих будинках під №60 розмістилися цехи килимарної фабрики “Карпатські візерунки”, в буд. №69 містилася редакція місячника “Наша праця”, у буд. №18 наприкінці 1920-х – видавництво “Загальна книгозбірня” Д. Николишина, а в буд. №2, що на розі вул. Гетьманської, була дешева єврейська корчма. У буд. №17, вибудованому на початку 1990-х, містилася спочатку ветлікарня, відтак – служба РАПО, а від 1992 р. – Коломийська районна держадміністрація.

Під час німецької окупації вся південна частина вулиці (від Староміської аж майже до Гетьманської) входила до т. зв. гетто, а згодом, під час каральної акції, поруйнована і частково спалена. Німці виселили українські родини в інші кутки міста, а в їхні будівлі переселили євреїв.

Перша відома назва вулиці – вул. Дідушицьких (19 ст. – 1945), відомих польських багачів-меценатів шовіністичного спрямування: Валерʼян (1745-1832), який підтримував матеріально польське повстання під проводом Костюшка; Володимир і Олександр – Станіслав граф Дідушицький (1825 – 1999) – один з організаторів Етнографічної виставки в Коломиї 1880 р., засновник музею етнографії у Львові; Войцех (1845-1915) – політик, літератор, філософ, посол, професор Львівського університету.

Протягом 1946-90 рр. вулиця носила назву В. Менжинського (1874-1934) – більшовицького функціонера, одного з керівників перших комуністичних і каральних органів СРСР-ВЧК-ОГПУ. У 1990 р. названа на честь відомого українського громадського і культурного діяча Миколи Верещинського, який був одним із перших просвітителів Коломиї. Працюючи директором головної школи, він 1848 року був обраний головою Коломийської окружної Руської Ради. Це були часи “весни народів”, період першого відродження в Галичині. І саме з його активною участю закладались фундаменти національної духовності в Коломиї. Ідейний однодумець “Руської трійці”, послідовник їхньої ідеї, він на власні кошти 1837 року видав “Русалку Дністровую” М. Шашкевича, а 1846 і 1847 років – дві книги альманаху Я. Головацького “Вінок русинам на обжинки”. Був ініціатором і оплатив видання 1841 року першої на західноукраїнських землях збірки приповідок і загадок Г. Ількевича.

Микола Верещинський був одним з активних організаторів першого в Галичині аматорського театру в Коломиї. Збирач фольклорного та етнографічного матеріалу, добрий знавець іноземних мов, гуманітарних наук та руської історії, до кінця життя залишався вірним ідеалам “Руської трійці”.