Минає рік, як відійшов у вічність відомий та талановитий музикант, Заслужений реґент УГКЦ, педагог, майстер музичних народних духових інструментів, багатолітній керівник хору “Аксіос” Собору Святого Архистратига Михаїла – Володимир Кенюк. Це невимовний біль та велика втрата не тільки для Коломийщини, але й усього Прикарпаття.
Інформатор розповість про увесь життєвий та творчий шлях пана Володимира Кенюка.
Володимир Кенюк ціле життя сприяв відродженню духовності українського народу й популяризації його пісенних скарбів. Завдяки йому збережено духовно-культурне надбання у царині релігійно-церковної творчості і не тільки.
Він завжди казав: “Все приходить і відходить, пам’ятайте лиш одне, що музика вічна”. Для нього не було нічого неможливого, він умів зробити все.
Дитинство – початок творчого шляху
Творчий життєвий шлях Володимира Кенюка розпочався з раннього дитинства. У 3 роки він ставав на піч і співав для повстанців, які приходили до них додому. Вони дуже любили як він співав. Таких бандерівських пісень його навчив батько. Воїни Української Повстанської Армії, коли приходили, так тішилися, що він співає заборонені пісні. Пізніше він дуже багато цих пісень поклав на музику та співав з хором. Він мав такий дар до музики, що схоплював все одразу.
Навчання та армія
Спочатку навчався у музичному відділенні Коломийського педучилища (1962). Потім його відправили у місто Красноград Харківської області, де він працював у школі. Там говорили маже всі російською мовою, а він навчав їх українських пісень.
Невдовзі добровільно пішов в армію. Служив у росії в місті Переславль-Залєський Ярославської області, де створив хор та вокальний ансамбль. Його дуже всі полюбили і після закінчення служби навіть хотіли дати московську прописку, проте він завжди казав: “А я так зрадів, що мені дали документи на руки, що не вспів озирнутися, як я вже був на Бані (куток у його рідному селі Княждвір)”, так любив свій рідний край.
Пізніше навчався на музпедагогічному факультеті Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка (1972).
Сім’янин та майстер на всі руки
Подружжя Володимира та Ольги побудувало хату вдвох – від фундаменту і до внутрішніх ремонтів. Адже пан Володимир був дуже прискіпливий і вимогливий не тільки у роботі, але й по житті, завжди робив усе сам. Не дурно кажуть, що коли людина талановита, то вона талановита у всьому. Навіть машину сам склав і зробив. Одного разу, коли поїхав на СТО, то всі питали, який майстер ремонтував машину. Дивувалися, що людина може розбиратися у всьому і бути всебічно талановитою.
Пані Ольга розповідає, що через декілька днів після його смерті, 15 липня, у них мала бути річниця весілля – 55 років. Ділиться, що вони завжди були разом, підтримували один одного та допомагали чим могли. Виростили двоє дітей: дочку і сина. Володимир неймовірно їх любив, ніколи ні в чому не відмовляв. Колись сховає пару соток і дає їм так, щоб ніхто не бачив. Хотів, щоб діти мали свої гроші. Потім і внуків безмежно любив, а вони його. Дуже були прив’язані один одного. Для них дідусь завжди був прикладом, як потрібно жити і досягати успіху.
Виробництво сопілок
Володимир дуже захоплювався виробництвом сопілок, навчився це робити сам. У Музеї історії міста ви можете побачити одну з них.
«Зараз я не можу ніде їх знайти. Наша внучка після його смерті захотіла собі придбати сопілку, яку він виготовляв. Обдзвонила всі музшопи країни, у які він віддавав їх напівдурно. У Київ додзвонилася, а вони їй кажуть: «Так, були такі, але вибачайте, бо чоловік, який їх виготовляв, на жаль, помер». Вона каже “Я знаю, що помер, але дуже хочу його сопілочку”. Я теж почала шукати і нарешті знайшла у Лісному Хлібичині, в ансамблі сопілкарів. Володя колись усім їм зробив сопілки та продав за 120 гривень, а зараз наша Олічка купила її за 100 доларів», – розповідає пані Оля.
Колективи, які створив Володимир Кенюк
Володимир був людиною такою, що де би він починав працювати там добивався шаленого і найбільшого успіху.
У Делятині, куди він прийшов після армії, створив гуцульський ансамбль пісні і танцю. Він їздив на обласні змагання, і завжди після Дани Петрівни Демків займав 2 місце. Уявіть, це звичайна Делятинська школа. До того ж, він не мав хореографічної освіти, тільки музичну. Просто мав вроджений хист до танцю. Пані Оля розповідає, що вони навіть самі шили костюми для його колективів.
Після цього він працював у Коломийському педучилищі, де також створив ансамбль пісні і танцю. А тоді його запросили у Нижній Березів. Коли він там працював, його кликали на роботу, і в Івано-Франківськ, і в інші міста, проте він завжди казав, що з Коломиї нікуди не поїде.
«Дійсно, для нього Коломия і цей край – це було найдорожче і покинути це він би ніколи не зміг. Ми навіть коли їхали відпочивати, то через 2 тижні він вже казав, що все їдемо додому. Так страшенно любив свій Карпатський край», – розповідає дружина.
Через декілька років він потрапив у Нижній Вербіж. На той час голова колгоспу пан Грицюк запросив Володимира Кенюка, щоб він створив там ансамбль пісні і танцю. Так і з’явився “Гомін Карпат”. Колектив декілька разів знімали на телебаченні, усі колективи і ансамблі, які він створював, ставали лауреатами й переможцями місцевих, обласних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Володимир Васильович був керівником й інших колективів та хорів та всюди був на висоті.
У репертуарі хорів й ансамблів, які очолював Володимир Кенюк, були відомі й складні українські народні пісні, твори західноєвропейських класиків, прикарпатських композиторів і поетів, гуцульський фольклор.
“Світ буде існувати до того часу, поки буде краса звуку”, – часто говорив Володимир Васильович.
“Він дуже любив музику, а хор, то взагалі немає слів. Йому багато разів пропонували іти солістом, але ні, бо він обирав тільки хор. Володимир любив гармонію, щоб жоден голос не виділявся. Коли приходив додому, такий радий і говорив: “Я сьогодні був на висоті, на небесах”, – розповідає пані Оля.
Згадує дружина й таке, що як тільки хтось не добре заспівав, то у нього утворювалася кропивниця на ногах. Він не міг терпіти фальші. Досі хористи згадують його, коли хтось не добре співає, адже він був дуже вимогливим.
Хор “Аксіос” Собору Святого Архистратига Михаїла
Хор «Аксіос» створив отець Петро Чиборак разом із Анастасією Соколишин. Проте жінка, на жаль, була диригентом тільки один рік, адже через хворобу померла. Тоді у 1994 році запросили пана Володимира очолити цей хор. Він завжди казав, що хто співає в церкві, той молиться вдвічі. Відтоді «Аксіос» став одним з найкращих у Коломиї та здобув загальне визнання в церковному середовищі Галичини.
У репертуарі «Аксіоса» — складні духовні й світські пісні, зокрема християнські твори талановитих укр. композиторів А. Веделя, Д. Бортнянського, М. Березовського, М. Вербицького, М. Леонтовича, Д. Січинського та ін. Багато з цих пісень аранжував він сам.
За успішну працю голова Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав Шевчук нагородив Володимира Кенюка почесним званням “Заслужений реґент УГКЦ” (2015). Також неймовірно багато подяк у нього було і від місцевого духовенства, верхівок влади і тд.
До слова, усі речі талановитого диригента дружина Володимира – пані Оля віднесла до Музею історії міста Коломиї, тож невдовзі там буде його власна експозиція.
Нехай пам’ять про Володимира Васильовича Кенюка навіки залишиться у наших серцях.
Земне закінчивши служіння,
Тепер крокую небесами.
Але на кожній Літургії,
Незримо поруч буду з вами.
Так, тілом світ покинув цей,
Проте не будемо прощатись.
Ми маєм право – привілей,
У храмі музики стрічатись.
08. 07. 2022 року Божого
пам’яті Володимира Кенюка (автор Ігор Ризуняк)
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
З дружиною Володимира Кенюка – Ольгою Кенюк – спілкувалася Вікторія Ровенчук
