Яке вбрання носили наші предки на Гуцульщині та Бойківщині?

На Прикарпатті українці завжди одяалися вишукано. Вони ніколи не економили на вбранні, до того ж самі задавали модні тенденції. Наші предки самостійно оздоблювали святковий одяг та звісно не забували про прикраси.

Інформатор разом із Вами сьогодні розбереться у чому ж відмінність бойків та гуцулів та чи є щось таке, що їх об’єднує.

Різновиди вбрання за книгою “Український народний одяг” Богдана Стасько та Наталії Марусик поділяються на 4 етнографічно-історичні регіони: Гуцульщина, Бойківщина, Покуття і Опілля. Саме за таким поділом і будемо розбиратися.

 ГУЦУЛЬЩИНА

Зачісування. На Гуцульщині дівчата та жінки жили по-різному. Дівчата мали заплітати здебільшого дві коси. На свята волосся скріплювали червоною волічкою (“уплітки”) і шнурком із нанизаними на ньому мідними гудзиками (“дуговиці”). Кінці обох кіс закручували на тімʼя, а щоб все це  трималось, зачіску завʼязували  “привʼязкою” з гарасівки. До того ж позаду встромляли живу або штучну квітку.

Заміжня ж жінка завжди мала бути пов’язана. Насправді це притаманно для усіх регіонів України. Жінка, як і дівчина, заплітала коси, вкладала довколо голови і надягала ченець із полотна, що тісно облягав голову, а далі обвивала хусткою. Найчастіше вона мала квітковий принт.

Старші чоловіки носили волосся до шиї, а парубки підстригались коротше. Улітку чоловіки вдягали “крисаню” — капелюх чорного кольору, який обводили різнокольоровими “червячками”.

Прикраси. Гуцули любили намисто — зґарди (металеві хрестики та оздоби), коралі з золотистим вкрапленням, “лускавки” (скляні різнокольорові намистинки), силянки та гердани, а позаду всі прикраси зчіплюють червоною гарасівкою.

Сорочки. Святкові сорочки шили з лляного полотна, а буденні з конопляного. Їх вишивали вовняними нитками, які фарбували природними барвниками, старші ж жінки надавали перевагу білим ниткам і зав’язували сорочки “щінками” (шнурками із білих ниток).

Поясний одяг. Гуцулки обгортали стан запасками. Це два чотирикутні вовняні кусні тканини (“двоєнички”), що відповідно до кольору звуться “колосові” (жовті), “чорнобриві” (з перевагою темного кольору), зелені або бурякові. До святкових додавали золоту або срібну нитку. Передня запаска мала бути коротша від задньої і з-під неї трохи виднілась сорочка. Жінки підперізувалися тканим вовняним поясом.

Чоловіки носили штани з доморобного сукна чорного або червоного кольору. Канці, капчури чи шкарпетки закривали нижній край штанів, бо капець охоплював ногу під коліном. Гуцул підперізувався широким шкіряним поясом “чересом”, що застібався на три пряжки. Раніше череси були широкі, щоб захищати чоловіка при роботі в лісі, а тепер вони вужчі, мають викарбуваний узір і металеві прикраси. Усередині череса є сховок на люльку, ніж і шкіряний гаманець.

Кептар. Його носили, коли в горах ставало холодно та робили здебільшого з овечої шкіри. Виріз для шиї обводили коміром із смушку. Кептарі, що носять до роботи, прикрашали скромно, а святкові дуже щедро.

Сердак. Поверх кептаря гуцул одягав сердак з доморобного чорного або червоного сукна. Його кроїли, перегнувши кусень тканини. У станку посередині робили виріз для шиї, а передню частину розрізали на дві поли.

Взуття. Гуцули зазвичай вдягали вовняні онучі, капці і постоли. Онуча —  це кусень вовняного матеріалу, яким обгортають стопу. Капець —  вовняна панчоха, пошита з доморобного сукна або вовняної матерії, здебільшого вишневого або бурого кольору.  Опісля, як люди вдягали онучу та капець, застібали на ногах постоли, які робили з телячої шкіри. Молоді гуцули у свято взували чоботи.

БОЙКІВЩИНА

Зачісування. Дівчата заплітали дві коси, вкладали довколо голови, а в неділю чи свято вплітали червоні або зелені “заплітки” (тканині смужки). Якщо ж йшли працювати, то зав’язували білу хустину. Молодиці ж носили плоску шапочку — чапець. На неї вдягали ще обруч або, як називали “кичка”, до якої прив’язували різні стрічки. Цікаво, що, коли жінки йшли до церкви, то на кичку накидали ще й хустину.

Мода на зачіски у чоловіків була, як і в гуцулів. Бойки, що жили на рівнині, носили влітку солом’яні капелюхи, а мешканці гір надавали перевагу “в’яленим” із твердої шерсті. Прикрашали головний убір відповідно до віку чоловіка: старші опоясували їх чорного стрічкою, молодші — кольоровою. Парубки у свято додавали павині пера, блискучі шшильки і дрібні намистини. Взимку ж бойки носили шапки з овечого хутра, підшиті шкірою з черева вівці.

Прикраси. Спочатку на шию надягали гердан, потім кілька в’язок справжніх коралів, які були перенизані металевими гудзиками та хрестиками. А нижче же вішали “пацьорки”, тобто легкі блискучі намиста.

Сорочка. Вона була недовга, до стегон. Бойки зазвичай носили сорочки з виложистим комірцем, його зав’язували плетеним шнурком із китицею. Чоловіча та жіноча версії практично не відрізнялись. Святкову сорочку шили декоративним швом червоними або фіолетовими нитками, а робочу звичайними. Бойки носили сорочки навипуск і спереду завʼязували гарасівкою: хлопці — червоною, господарі — чорною.

Поясний одяг. На щодень жінки носили спідницю з вибійки, а на свято — з тонкого білого полотна. Кожну одежину шили з п’яти частин. Святкове вбрання і вишивали, і робили на ньому мережку. Пізніше в цьому краї стали модними спідниці з перкалю на літо, і сукняні на зиму. Жінки надавали перевагу червоному, зеленому та синьому кольорам. На спідницю вдягали фартушок. Це був вовняний катран з червоним поясом або біла півка з різноманітною вишивкою.

Важливо згадати, що пані з Бойківщини носили безрукавку або, як вони казали, “лейбик”. Цей одяг шили з темно-брунатного або білого сукна. Часто він був рясно вишитий рослинним орнаментом: спереду дві галузки, а ззаду внизу — ряд дрібних квіточок. Такий лейбик був тільки про свято, на щодений лейбик вишивали кривульками. З часом пряма безрукавка почала ставати приталеною та більш жіночною. Пояси ж робили переважно в ручну з червоної вовни з малим додатком іншого кольору — синій, зелений та жовтий.

Літні чоловічі штани шили з полотна, викінчували вгорі рубцем, крізь який протягали шнур, а зимові робили з доморобного сукна і вони мали вгорі широкий рубець і крізь нього проходив ремінець.

Ремінь. Чоловіки підперезувались широким ременем. Це був червоний чи чорний шкіряний пояс, згорнутий удвоє. Його прикрашали витисненим орнаментом, металевими гудзиками та коліщатами. Чоловіки носили його не лише, щоб підтримувати сорочку, а ще й, як сумку. У ремені були кишеньки для тютюна, грошей та люльки.

Взуття. Івано-Франківський клімат дуже вплинував на створення взуття в цьому регіоні. Жінки обвивали ноги від щиколоток аж до підкоління довгою смугою полотна “підбійкою”, а тоді надівала панчохи з полотна без стопи. Тоді взували ходаки зі шкіри і привʼязували їх до стопи волоками. Кожен господар умів їх робити. Пізніше на зміну цьому взуттю прийшли чоботи з мідними цвяшками та широкими халявами. Постійні дощі змусили бойків берегти ноги.

Верхній одяг. Жіночий та чоловічий був практично однаковий. Вони носили хутряні безрукавки з овечої шкіри: проста для роботи, обшита чорною смугою та прикрашена квітами та листям на свято. Також було і довше вбрання, яке сягало до колін —каптан. Шили його декоративним швом лляними нитками. Були і сіряки, які шили з брунатного сукна. Він мав стоячий комір, що не сходився спереду, і бічні клапани з обох сторін, що звалися “крила”.

Красу прикарпатського українського одягу важко описати однієї статтею, адже в кожному підпункті можна ще більше і більше досліджувати, розбиратися і дивуватися унікальністю тією чи іншої речі. На щастя, бойки та гуцули, а також ті, хто полююляє українське  традиційне вбрання й досі продовжують вдягати його на свята, зберігати старовинні речі на згадку і навіть відтворювати елементи одягу з фотокарток своїх бабусь та дідусів. Українська народна мода живе!

Джерела: книга “Народний одяг західних областей УРСР” Олени Кульчицької, книга “Український народний одяг” Богдана Стасько та Наталії Марусик, книга “Український народний одяг” Катерини Матейко, книги “Галичина. Український здиг. За матеріалами архіву Степана Гайдучка” Лесі Крип’якевич.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com 

Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237