Авторський блог
Попалась мені нещодавно на очі коломийська газетка чвертьстолітньої давности. Якраз те число, де ціла сторінка була відведена під фоторепортаж з храмового свята. Світлини поганенької якости, зате короткий текст радісно сповіщав, що 19 серпня 1999-го видалося в нас на славу. Фіналом празника став вечірній концерт на стадіоні «Юність», на якому окрім місцевих артистів виступали такі знаменитості, як Василь Зінкевич, Богдан Сташків, а ведучим концерту був диктор УТ-1 Василь Ілащук.
Як запевнили автори фоторепортажу, «грандіознішого видовища за останні роки і не пригадаєш». На стадіоні зібралася чи не половина коломийського люду, що дало журналістам підставу назвати свій репортаж «Спаське стовпотворіння».
Дивно, але жодного спогаду про це «грандіозне видовище» в мене не залишилося. Хоча що тут
такого дивного? Чоловік у поважному віці добре не пам’ятає, що робив позавчора, не те що 24 роки тому, коли ще немає відчуття, що ти вже йдеш з базару…
А ось спомини про дитячі враження від храмового свята Йвана в Косові живуть зі мною й досі. Моє родиме село розмістилося приблизно на однаковій віддалі як від Косова, так і від Коломиї. Та ніколи чомусь не заходила мова серед сільських дітей, щоб навідатися 19 серпня до Коломиї.
Зате напередодні 7 липня тільки й бесіди було поміж однолітками: «До Косова на Йвана будемо йти?». Аякже, як це не піти на Йвана до Косова. І ми, збираючись у гурти, рушали зраночку через лісову стежку до Косова, це якихось кілька годин ходьби.
Там же так цікавезно!
Можна наїстися льоди, посмоктати когутиків на паличках, купити в морської свинки виписаний на папірчику льос і довідатися, що тебе чекає в майбутньому… То були якісь загальні фрази, що їх ми не сприймали серйозно, проте купити льос так кортіло…
Грошей мали хіба на льоди й ці льоси. З весни я пас разом зі своєю ще й сусідчиних двох корів, за що вона дала мені перед празником банкноту вартістю чи то 3, чи 5 рублів. Здається, 5, трирублевої банкноти, по-моєму, не було в обігу. Я відчував, що це замала плата за те, що я мучився з її коровами, яких завжди тягнуло залізти в чужий город, та сказати про це старенькій бабці не посмів. 5 то й 5, краще псові муха, ніж колом поза вуха.
Дитячі спомини про храмове свято живуть, напевно, в душі кожної людини старшого віку. Щемко
описав у вірші свою подорож з батьками на храм до космацьких родичів Дмитро Павличко, сказати краще, ніж сказав славнозвісний поет, я не зумію.
Отож повернуся до Коломиї. Мушу визнати, що один момент зі святкування Спаса все-таки врізався в пам’ять. Це було ще в передковідний час, ми з моїм ровесником Славком гарно погостювали в нашого спільного односельця й рушили пізнього вже вечора в середмістя. Ішли «соткою», обнявшись позашию, щось собі голосно балакали, сміялися… У мене виникала підозра, що зустрічні можуть сприйняв нас за хлопів неправильної орієнтації, та якось на душі було так легко, якось почувався таким розкутим, що можливі думки зустрічних людей не особливо й турбували. А я собі гуля, ла-ла-ла-ла-ла…
А щодо «грандіозного видовища» 19 серпня 1999-го, то ні, таки не пригадую, хоча свідком був.
Пригадую інше.
Той час дотепники називали «недоношеним капіталізмом». З виплатами пенсій і різних допомог у Коломиї настала просто-таки катастрофа. Середній розмір пенсії тоді становив неповних 60 гривень, однак і цей мізер виплачувати держава не мала змоги.
У рахунок заборгованої пенсії людям пропонували скупий вибір різних продовольчих або промислових товарів, медикаменти, лагодити в майстернях зношені мешти… Робітникам заводів і фабрик, які дихали на ладан, зарплатню видавали не грошима, а натурою, тобто всім тим, що було в заводського керівництва під руками. Уявляєте, яке широке поле для різноманітних зловживань відкрилося!
Неважко уявити собі, про що провадили розмови за убогими святковими столами багато літніх людей у той час, коли молодь витанцьовувала на стадіоні під звуки веселої музики. Про пенсію, про те, куди це ми котимося…
І легко також уявляю собі, про що 19 серпня найактивніше балакатимуть мої гості після третьої
чарочки: коли вже закінчиться ця проклята війна? А як ми тішилися тоді, 1999-го, з того, що прийшли до незалежности порівняно легко, мирно, як запевняли одне одного, що це було просто-таки Боже Провидіння…
У колажі використано світлини Коломиї за вересень 1999 року з архіву Іллі Криворучка
Дмитро Карп’як
