Коломиянин Тарас Сенюк – перша втрата Коломийщини на війні.
Лаконічний, дисциплінований, гарний стратег і турботливий командир. За плечима – миротворчі операції в Іраку та Косові. З весни 2014 року він командував 1-им аеромобільно-десантним батальйоном 95-ї бригади. Вмів згрупувати підрозділ так, щоб з найскладніших боїв хлопці поверталися не лише з успіхом, але й живими і неушкодженими. Та не вберіг себе: 3 червня 2014 року загинув при виконанні.
Тут більшість скаже: “Вічна пам’ять!” або “Слава Герою!”
Та дозвольте поставити не знак оклику, а три крапки, аби послухати історію, як хлопець з простої коломийської сім’ї сам себе будував і зміцнював. Як він виріс у справжнього Героя, мудрого керівника й відважного воїна. А ще доброго сина, батька і чоловіка…
Тарас з братом Максимом
З дитинства скромний, худенький, неговіркий, дуже відповідальний. Найскладніший іспит складав сам собі, бо ставив перед собою важкі задачі, високі цілі.
Розумів, що робота мами у дитячому садочку дуже відповідальна, хоч великих статків нема. А тому від шкільних років вирішив розраховувати на власні сили: вчився наполегливо, нічого зайвого не вимагав. Знаходив радість у музиці й спорті.
У дитячі роки Тарас з батьком займався картингом
Матір Тараса Наталія Сенюк розповіла, як після перших невдач у школі сам сконструював вдома турнікет і гімнастичне спорядження, аби наростити м’язи, стати сильнішим. Як розумів непросте фінансове становище у сім’ї, а тому був невибагливим і самостійним. Він не чекав подарунків долі: сам йшов до мети, не забуваючи підтримати слабших.
Шкільні роки
Самостійно змайстрував вдома турнікет, аби займатися спортом
Серед всіх цих спогадів найважче для матері говорити про 3 червня 2014 року, коли Тарас загинув. З цього часу життя поділене на до і після.
Час лікує… не всіх і не завжди.
Минуло 9 років, як Наталя Сенюк втратила на війні сина. Він був першим загиблим воїном з Прикарпаття. Його могила перша на алеї Слави в Коломиї.
Пані Наталя вітаючись завжди торкається руки на вигравіюваному на граніті портреті сина…
Тарас Сенюк народився 22 червня 1980 року в Коломиї.
1997 року закінчив коломийську середню загальноосвітню школу №6.
З дитинства мріяв стати військовим.
Тарас Сенюк біля рідної школи №6 в Коломиї
Перебував у лавах Збройних Сил України від 1997 року. У 2001 закінчив з відзнакою аеромобільний факультет Одеського інституту сухопутних військ.
По закінченні військового інституту його направили до Житомира.
Шкільні роки Тараса Сенюка
З 2001 року проходив службу в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ ЗСУ. Пройшов шлях від командира аеромобільного взводу до командира батальйону, зарекомендував себе як ініціативний і досвідчений офіцер.
Неодноразово Тарас Сенюк удосконалював практичні навички та здобував новий досвід за межами України.
Тарас Сенюк брав участь у миротворчих операціях в Іраку та Косові й здобув багато нагород від Об’єднаного командування контингенту миротворчих сил. Уперше у закордонне бойове відрядження Тарас Сенюк поїхав 2003 року до Республіки Ірак.
Тоді він проходив службу командиром механізованого розвідувального взводу з дислокацією в так званій точці «Форт» на самому кордоні з Іраном. Миротворці не тільки контролювали 150-кілометровий відрізок ірано-іракського кордону, окрім патрулювання, вони несли службу на блокпостах, допомагали працювати місцевим прикордонникам і митникам на офіційному пункті пропуску «Арафат».
У 2007 році Тарас Сенюк відбув у відрядження у Косово. Там також довелося патрулювати неспокійні райони, супроводжувати миротворчі колони, чергувати на стаціонарних блокпостах. Але обійшлося – всі повернулися додому живими-здоровими, та ще й з численними нагородами та подяками від Об’єднаного командування контингенту миротворчих сил. Коли ж потрібно було стати на захист цілісності й незалежності своєї рідної України, підполковник Тарас Сенюк — у перших рядах.
Тарас Сенюк з весни 2014 року брав участь в АТО. Був командиром 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї бригади і брав участь у бойових діях на Сході України.
Десантники разом з військовослужбовцями Національної гвардії України здійснили навесні 2014 року низку операцій під керівництвом Тараса Сенюка, каже його побратим Мирослав Гай. Він брав участь у цих операціях у складі добровольчого формування Національної гвардії України. Зокрема, вони зайняли гору Карачун поблизу Слов’янська та обстрілювали звідти сепаратистів.
“На той момент у людей, які не бачили війну, Тарас Сенюк вселяв впевненість і розуміння, що ситуація контрольована. Він був одним з найфаховіших військових, яких я зустрічав за всі дев’ять років війни. Я його досі вважаю елітою Збройних сил України. Такою, знаєте, білою кісткою серед військових. Я всім завдячую, оцьому першому досвіду, Сенюку. Своїм прикладом показував, як мають поводитися в тих чи інших ситуаціях військовослужбовці”, — розповідає Мирослав Гай.
2 травня близько 4:00 в районі Слов’янська, російські бойовики вдалися до обстрілу військової колони із засідки, зав’язався бій. Вогонь було зосереджено на перші три бронетранспортери, в одному з яких перебував командир колони Тарас Сенюк, який під час бою командував діями особового складу. Бій тривав близько 10 хвилин, вогневі точки противника були подавлені. Близько 5:30 в районі мосту біля селища Андріївка знову зав’язався бій. Терористів витіснили з блокпоста і міст взяли під контроль. З обох боків біля мосту почав збиратись антиукраїнськи налаштований натовп. За рішенням командира на безпечній відстані від колони було виставлено бійців з метою запобігання провокацій. Протягом всього дня від сепаратистів лунали погрози знищити підрозділ і пропозиції перейти на бік сепаратистів. Близько 17:00 серед натовпу з’явились особи зі зброєю, командир наказав зайняти кругову оборону.
герой України Тарас Сенюк з донькою Лізою
Бойовики відкрили вогонь з-за спин цивільних, в один з БТРів полетів “коктейль Молотова”. Під керуванням підполковника Тараса Сенюка військовослужбовці розібрали барикади і створили прохід для виведення колони в безпечне місце. З усіх напрямків посилився вогонь з різних видів зброї не лише по військовій колоні, а й по людях, які перешкоджали руху колони. Тоді загинули двоє солдатів Сергій Панасюк та Петро Коваленко. Чіткі команди комбата та впевнені дії особового складу дали змогу колоні вирватися з влаштованої пастки і не допустити втрати озброєння та військової техніки.
Мама Наталія біля місця, де в червні 2014 року колона сил АТО разом з її сином Тарасом потрапила під обстріл бойовиків
3 червня 2014 року колона сил АТО, що рухалася з Ізюма до Слов’янська, зазнала атаки терористів. Підполковник Тарас Сенюк загинув в біля опорного пункту у Семенівці під час виконання бойового завдання зі знищення укріпленого опорного пункту терористів.
Куля великого калібру пробила бронежилет комбата, завдавши йому смертельного поранення. Керування підрозділом після загибелі командира взяв на себе ротний Олег Бутніцький. Завдання було виконане, але з втратами з боку військових, 13 десантників дістали поранення, серед них і капітан Бутніцький.
6 червня із загиблим офіцером попрощалися в Житомирі, де він служив і мешкав із сім’єю. 7 червня Тараса Сенюка поховали у рідній Коломиї на Алеї Слави Центрального міського цвинтаря.
6 червня 2014 року Тарасу Сенюку присвоїли військове звання полковника (посмертно).
В Коломиї залишились мати Наталія Петрівна Сенюк і брат, в Житомирі – дружина Ольга та донька Єлизавета, яка народилася у 2005 році.
«Командир, який був завжди попереду, командир, поведінка якого була завжди прикладом для всього особового складу», – так про нього згадували підлеглі десантники.
Щороку в Житомирі на честь пам’яті Героя України командира 1-го батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗС України полковника Тараса Сенюка проходить Всеармійський турнір з рукопашного бою. В армійських змаганнях беруть участь військовослужбовці у складі збірних команд видів Збройних Сил, окремих родів військ, вищих військових навчальних закладів і військовослужбовці спортивних закладів Міністерства оборони України.
Звання з удостоєнням ордена “Золота Зірка” йому присвоїли посмертно 20 червня 2014 року.
Вдома – своя стіна слави. Брат Максим власноруч облаштував місце, де зібрані портрети, військові подарунки, відзнаки, книги й публікації про Тараса. Обабіч – два прапори з дня похорону.
Пам’ять про сина, його відвагу й порядність – єдина рушійна сила, що змушує матір далі верстати свій шлях. Вже понад 40 років вона виховує дітей у садочку, як рідних синів вчить люові до Батьківщини, батьків та самих себе.
Світла пам’ять Герою України Тарасу Сенюку… Першому з прикарпатців, життя якого обірвалося через російських нелюдів та ворожих запроданців. Хай ця надзвичайно велика жертва України на шляху до незалежності від країни- агресора буде немарною. Хай живе пам’ять про Людей, які берегли нас від жахів війни ціною власного життя…
Наталка Сандецька
Романа Бакай
Євгеній Чепусенко
