Незабуті: минув рік з дня загибелі Любомира Бордуна

Рік тому страшна звістка про загибель Любомира Бордуна сколихнула всю Коломийську громаду. Турботливий батько, син та чоловік, друг та наставник, талановитий педагог, мудрий керівник управління освіти в Коломиї. Він був відданий не лише своїй справі, а й державі. Тому й став на її захист із самого початку повномасштабного вторгнення та, на жаль, загинув на полі бою.

У річницю загибелі Любомира Бордуна Інформатор ділиться історією його життя.

Коломияни запам’ятають свого Героя активним, справедливим, фаховим, справжнім чоловіком.

Любомир Бордун народився в сім’ї Борислава та Надії Бордун 29 червня 1984 року в місті Заболотів. Спершу навчався в коломийському ліцею № 5, а потім у Коломийський гімназії імені Грушевського, яку закінчив із золотою медаллю.

Дві вищі освіти з відзнакою здобув в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. Два роки поспіль отримував президентську стипендію. Навчався на аспірантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де почав свою педагогічну діяльність.

Повернувшись у своє рідне місто, працював вчителем і заступником директора в Коломийському ліцеї імені Грушевського, а з 2016 року зайняв посаду начальника управління Коломийської міської ради.

2007 року одружився з Іриною, виховував двох дітей – Ладу і Дарія.

Любомир завжди займав активну громадянську позицію, хотів позитивних змін в рідному місті. Тому став депутатом Коломийської міської ради двох демократичних скликань.

За його безпосередньої участі було створено зону “Інший берег Пруту”, облаштовано дитячий спортивний майданчик на виборчому окрузі. Як депутат, Любомир також активно допомагав своїм виборцям.

Любомир казав, що рух – це життя. Тому пробіг десятки півмарафонів і марафонів, до цього захоплення долучив і сім’ю: часто бігав пліч-о-пліч з дружиною і донечкою.

Життя Любомира було надзвичайно динамічне. Адже ще з дитячих років він встигав всюди і завжди. У школі співав у хорі та ансамблі, відвідував багато гуртків, захоплювався футболом, а пізніше грав у багатьох футбольних клубах області. В університеті був головою профкому факультету, очолював команду КВК. Завжди встигав поєднувати роботу зі своїми захопленнями.

Він був фаховими спеціалістом, який активно втілював в життя новітні освітні тенденції. За його керівництва було втілено багато бюджетних проектів для шкіл, також він започаткував стипендію для учнів та вчителів за високі досягнення в предметних олімпіадах.

Любомир любив Батьківщину, а тому став на її захист із самого початку повномасштабного вторгнення в лавах ЗСУ. Був командиром гранатометного відділення і безпосередньо брав участь у найзапекліших боях. За словами побратимів і тут став фахівцем: досконало володів військовою справою, першим кидався на допомогу на полі бою.

Під Бахмутом на полі бою 23 вересня і обірвалося життя Любомира…

Рада національної безпеки і оборони України відзначила Любомира Бордуна нагрудним знаком “Захисник України”. Він заслужив його своєю сумлінною службою, силою та міццю.

Нагородити Любомира вирішили ще 9 вересня. Але, на жаль, особисто відзнаку він так і не отримав – війна забрала життя. Заступник Голови Державної служби якості освіти України Іван Юрійчук під час похорону передав нагрудний знак його сім’ї.

Кількатисячна скорботна громада проводжала Любомира Бордуна в останню дорогу. Учні з квітами на колінах зустрічали загиблого.

Процесія пройшла вулицею Театральною, де зупинилися попрощатися із місцем роботи – управлінням освіти, потім вирушили до ратуші. А біля його рідної школи №5 для Любомира лунав останній дзвоник.

Світла пам’ять відважному воїну. Це надзвичайно висока ціна за нашу свободу…