Зруйнований і відбудований німецький костел в Коломиї, в який ніхто не ходить

Опубліковано 01.10.2023

Найдавніші Німецькі колоністи Коломиї мали на околиці міста свій величавий костел. Та московити і сто років тому нормальними не були: 1946 року підірвали костел, святині з нього порозтягали сусіди. Виявилось, не назовсім: як тільки храм відбудували – повернули збережені реліквії.

Інформатор розповість неймовірну історії храму колонії Маріягільф, що знаходиться на вулиці Довбуша в Коломиї. Досліджував цю сторінку з життя наого міста краєзнавець Степан Андріїшин, а ми доповнили картину іншими історичними розвідками.

Три сходинки і залишки чудової мозаїчної підлоги – оце й усе, що залишилося після дикунів радянської армії в 1946 році. Ці руїни так і стоять просто неба, як німе нагадування, якими бувають хижими росіяни, наскільки мало в них культури й духовності.

А насправді тут була величезна давня німецька кірха перших колоністів Коломиї. Варто пригадати, що ще в 1811 році на західному боці від міста наприкінці тодішньої вул. Марʼянької (теперішня назва вул. О. Довбуша) осіло 40 родин німецьких католиків.

Колонія Маріягільф (коломийська – Марґільф, нім. – Mariаhilf, пол. – Marjówka) – офіційно найстаріша німецька колонія в Коломиї, яка займала площу обабіч теперішньої вулиці Довбуша. Заснована в 1811 році переселенцями-католиками з Чеських Судет.

Також є докази, що значна частина засновників походила з Карлсберга — поселення німецько-богемських колоністів із-під Радівців Буковинського округу. Їхні нащадки, які ще досі живуть в Коломиї, себе вважають богемцями, а не німцями.

Статистичні дані про Маріягільф та німецьке населення села Раківчик за Якобом Райнпольдом налічують 186 сімей німців, в них 684 персони.

Власність німців: 148 жилих будинків, 150 господарських будівель, 890 йохів землі та лісу, середня величина одного господарства – 4,78 йоха.

Детальніше про історію і побут колоністів читайте у статті: Карлсберг, врятовані реліквії та перші німецькі колоністи Коломиї: досліджуємо Маріягільф

Австрійський уряд свідомо скеровував переселенців з густо-заселеної Північної Німеччини, щоб цим самим заповнити економічний вакуум слаборозвиненої Галичини. Крім німецьких переселенців будь-яким іншим громадянам самої Австрії не
дозволялося переселятися до Галичини.

Культурологічний проект “Наше місто” (засновник адвокат Михайло Петрів). Джерело – Коломия ВЕБ

У їхній програмі було навіть так передбачено, що всі переселенці направлялися не в міста, як це було колись, а лише в сільські та в приміські місцевості, як це сталося в Коломиї. Німецьким поселенцям рекомендувалося займатися землеробством, тваринництвом, садівництвом, а також різними ремеслами і найголовніше, що вони могли передати свій передовий досвід галичанам.

Їхні багаті та охайні оселі завжди були зразком для більшості коломиян.

Отримавши для свого поселення доволі простору територію, німецькі переселенці найперше назвали її імʼям Маріяільф, що перекладається з німецької, як «Mapiє, допоможи!”

Згодом уся та їхня головна вулиця отримала назву Марʼянська, що також походить від сполонізованого імені Марії, Матері Божої.

Переглядаючи тепер схему вулиць міста, скажімо, за 1939 рік, ми знаходимо та ній назви тодішніх передмість Коломиї, наприклад: Кутське, Надвірнянське, Станіславівське та ряд інших, і там в районі тоішньої вул. Марʼянської читаємо назву передмістя Марʼянівка.

Німецькі переселенці, починаючи забудовуватися від сторони міста, межували, звичайно, з польськими поселенцями, які невеликими гуртами були поселені майже вздовж усієї дороги. Основна забудова німецьких колоністів йшла
вздовж головної їхньої вул. Марʼянської і цілком певно, що найпершим вони започаткували свій власний
цвинтар, який, хоч і з деякими втратами, все ж зберігся донині.

До теми: Давнє покинуте німецьке кладовище в Коломиї. Фоторепортаж

В котрийсь з періодів була побудована школа. Можливо ще тимчасова, бо згодом ми бачимо доволі солідне шкільне приміщення,
але аж з 1910 р. хоча, як знаємо, там також ще була й школа польська, в якій тривалий час директором був відомий коломиянин, згодом делегат Народних Зборів у Львом п. Іван Михалевський.

У 1853 році був побудований німецький костел Божої Матарі, повна назва якого німецькою звучить – Німецька кірха Благодатної Марії, помічниці вірних. Лише зважаючи на те, що це є римо-католицька святиня, ми тут і назвали її костелом, хоча це дійсно є німецька кірха.

Це був досить великий, а також високий Божий храм, а поруч з ним була плебанія, де крім священика там мешкав органіст храму. Значить у храмі був встановлений орган, а також численні фігури святих, ікони та розп’яття.

З початком Першої світової війни для німецьких колоній настали важкі часи. 15 вересня 1914 року царське російське військо, наступаючи з боку Лісної Слобідки по головній, так званій Цісарській дорозі, повернуло на Маріягільф, але 200 австрійських вояків не змогли спинити російського наступу: декілька з них загинули, 14 осіб потрапило в полон, а решта розбіглися. Російське військо, пройшовши почерез Маріягільф, частину його будинків спалило, а частину, як і в попередній колонії Розенґек, – розграбувало. Та, напевно, найдивнішим було те, що тодішня російська преса писала про Маріягільф, як про фортецю, і про те, що росіяни взяли там у полон 80 тис. осіб, що, звичайно, було надумано.

Німецький костел тоді, на щастя, вцілів.

Перебувши важкі три російські окупації, німецькі колоністи дочекалися нарешті довгожданого миру і, завдячуючи тому, що поруч був Шепарівський ліс, поступово відбудувалися і ще довгих 20 років жили в добрі та благополуччі.

Але настав гіркопамʼятний вересень 1939 року, коли в Галичину знову вступило російське військо, але тепер воно звало себе Червоною армією. Невдовзі Радянська влада за домовленістю з німецьким урядом у січні 1940 року депортувала з Галичини абсолютно всіх німецьких колоністів. Потрібно визнати, що то була абсолютно безглузда акція: в такий тріскучий січневий мороз відправляти форшпаном німецькі сім’ї з малими дітьми в кількасот кілометрову дорогу.

За повідомленням коломийського краєзнавця Михайла Миронюка, колоністи, від’їжджаючи до Німеччини, мали урядовий дозвіл взяти з собою двох слуг, чим уміло скористалися чимало різних людей. У такий спосіб, рятуючись від більшовиків, виїхали за кордон відомий на Коломийщині сотник УГА Ярослав Курилюк, лікар Володимир Ганьківський та чимало інших українців.

Але дещо пізніше, після чергового приходу більшовиків у 1944 році, у їхній внутрішній політиці поруч з боротьбою проти націоналістів стояв атеїзм, що згодом привело до численних руйнувань придорожних хрестів, капличок, а також самих храмів.

Особливо нетерпимими були більшовицькі функціонери до костелів, і в історії Коломиї збереглося чимало повідомлень про те, як був зруйнований польський парафіяльний костел Найсвятішої Панни Марії (тепер – храм УГКЦ св. Йосафата), німецька кірха на Баґінсберзі (тепер – храм УГКЦ св. Отця Миколая Чудотворця) чи єзуїтський костел (тепер – римо-католицький костел св. Ігнатія Лойоли, що на теперішній вул. Івана Франка).

До цього списку належить також німецький костел Божої Матері на Маріягільфі. Важкі випробування випали на його долю.
Спочатку там розмістили солдатів одного з російських гарнізонів; згодом там влаштували військовий склад. Як переповідають довгожителі Маріягільфа, у костелі зберігалися ікони, хрести та розпʼяття, і російські солдати задля власного задоволення влаштовували стрільби по розпʼяттю, внаслідок чого на зраненому тілі розпʼятого Ісуса залишилося декілька стріляних ран.

Згодом у костелі стався досить потужний вибух, який спричинився до того, що більшість ікон були зірвані зі стін і пошкоджені, а також були напівзруйновані кілька бокових стін костелу. Невдовзі одна з жінок-сусідок, яка мешкала поруч з костелом, пасла худобу і виждавши вигідний момент, зібрала ті ікони, а також фігури святих і вчасно заховала.

Як розповідав колишній довгожитель Маріягільфу, одного дня підійшла облава енкаведистів, які в той 1946 р. доволі часто шастали по людських подвір’ях. На той час костел вже був майже зруйнований, без вікон, без дверей, але зі східного боку при вході ще стояв високий хрест з фігурою Ісуса Христа. Сьогодні важко пояснити, що стало причиною, але саме тоді один з енкаведистів, відійшовши на відстань яких 20-30 метрів, почав стріляти у фігуру розіп’ятого Ісуса. Цей вчинок надовго зберігся в пам’яті селян. Невдовзі костел був зовсім зруйнований, і впродовж кількох років на тому місці стояло одне румовисько.

В 2004-му на місці колишньої святині місцева німецька громада відбудувала “Кірху”. Повністю відбудувати було “кєжко” (тяжко), не вистачало грошей, то ж зробили ¼ від оригіналу.

Цікаве почалося пізніше.

Після відбудови костелику з навколишніх сіл почали нести врятоване від моzкалів. Костелик хоча і є новобудовою, проте різьблення в середині – автентика.

Трохи далі від костелу в напрямку міста праворуч у гущавині заховався давній німецький цвинтар.

Значно пізніше, уже після проголошення України, до Коломиї знову почали навідуватися колишні німецькі переселенці, які завжди з сумом згадували про їхній давній костел. Під час такої ностальгії було домовлено про будівництво на тому самому місці нового костелу, і згодом, у 2004 р., за кошти тих самих переселенців, а також з участю місцевих коломиян костел відновили.

Головним координатором усіх дій під час будови був вихідець з давніх німецьких переселенців, теперішній мешканець Коломиї Зіновій Шмідль. Саме він познайомив автора цього тексту з новим костелом і розповів чимало нових повідомлень.

Найперше п. Зіновій повідомив, що дозвіл на побудову цього нового костелу дав ще перший Коломийський міський голова
Володимир Машталер.

Зі споминів довгожителів Маріягільфа довідуємося, що хоча б раз у два чи три роки до членів общини, переважно на одне з літніх Богородичних свят, приїздили з Німеччини родичі переселенців. Та з початку повномасштабного втручання цю традицію довелось порушити.

Наступне, у вівтарі нового костелу стоїть Ісусове розп’яття. Саме та фігура Ісуса, по якій стріляв енкаведист, стоїть тепер у вівтарі з відкритими знаками стріляних ран. Як розповідав п. Зіновій, під час розчищення майданчика від будівельних відходів колишнього костелу трактор натрапив на фігуру розп’ятого Ісуса. Проте, на жаль, вона вже була зі зламаною лівою рукою.

Коли посвячували новий костел, підійшла та жінка, яка колись врятувала ікони з костелу і привезла дві фігури: фігуру Пресятої Богородиці з дитятком, а також фігуру Господа Ісуса з ягням.

Як згодом з’ясувалося, ця жінка була рідною сестрою знаменитого коломийського скрипаля Петра Терпелюка. Підібрані нею тоді ікони були, на жаль, пошкоджені і відновленню не підлягають.

У новому храмі у вівтарі поруч з фігурами Пресвятої Богоридиці та Господа Ісуса є дві фігури ангелів. Є також ікони 14 ст цій Хресної дороги, ікона останнього цісаря Австро-Угорщин святого Карла Габсбурга, який 1912 р. мешкав з дружиною Зітою з Коломиї.
На головній стіні над вівтарем є малюнок теперішнього костелу і дві дати: 1853 – 2004. Автор картини – коломийський
художник Дмитро Луканюк.

У храмі становлена меморіальна таблиця з інформацією про те, що 31 липня 2004 року посвячували новий костел Божої Матері.

Пан Зійновій шмідль неодноразово організовував зустрічі німецьких гостей і утримує костел у доброму стані, хоча сбди ніхто й не ходить.

Нині побачити наживо підмурки підірваного німецького костелу та відбудовані в 4 рази меншу кірху Божої Матері. можна у Коломиї на вулиці Довбуша, 441.