Ведмедя на м’ясокомбінат у Коломиї, звичайно, ніхто в фургоні не привозив і тим паче не тягнув за вуха. Комбінат спеціалізувався здебільшого на великій рогатій худобі, а при чому тут символічний ведмідь, зараз ви довідаєтеся.
І розповість читачам Інформатора про це очевидець тих подій, відомий журналіст Дмитро Карп’як.
Отож спочатку – кілька слів про економічну ситуацію другої половини 1990-их, зокрема 1997-го.
Ситуація була, що й згадувати, плачевна. Коломийські підприємства занепадали просто-таки на очах, Коломия переставала бути індустріальним містом, коломийці вступили в епоху масового безробіття.
Між містом і селами району розпочалися серйозні тертя. Все зводилося до того, хто кого годує і де легше прожити.
Початок 90-х. Дмитро Карп’як бере інтерв’ю на м’ясокомбінаті
Чому я наголосив саме на 1997 році? Та тому, що цього року суперечки між селом і містом навколо м’ясокомбінату різко загострилися. Вони вилилися в бурхливі емоції на зборах акціонерів м’ясокомбінату влітку 1997-го, присутнім на яких довелося бути й мені, кореспондентові тодішньої газети “Коломийський вісник”.
Обсяг виробництва на комбінаті зменшився того року майже наполовину, занепад ставав очевидним. У районній держадміністрації з якогось дива вирішили, що справи здатні поправити тільки вони, тверді господарники, а не красномовні демократи з ратуші.
На той час уже діяв закон “Про підприємництво”, він зобов’язував реєструвати суб’єкти підприємницької діяльности в тому виконавчому комітеті, на території якого цей суб’єкт містився.
Тобто м’ясокомбінат з повним правом підпорядковувався міському урядові.
Комбінат сьогодні
Та загальнодержавні закони, як вважали урядовці районні, писані не для них. Заступник голови райдержадміністрації Василь Жибак навіть пригрозив на згаданих зборах акціонерів, що в разі якщо ратуша не погодиться на перереєстрацію статуту відкритого акціонерного товариства, районне керівництво шукатиме собі іншого партнера. Такого, щоб з ним було «вигідно співпрацювати». А
місто залишиться при своїх інтересах…
Категорично за передачу м’ясокомбінату районному урядові був і голова селянської спілки “Вільна Україна” Степан Балабаник. Села в гіршому становищі, ніж місто, запевняв він, допомогу на дітей держава не виплачує вже рік, пенсіонери в скруті. Перереєстрація статуту ВАТ могла б поліпшити і їхнє матеріальне становище.
І вже зовсім пустилася берега в своєму виступі акціонерка з с. Воскресінців. Від міста, переконувала вона залу, селові самі збитки. Міські, наприклад, внадилися ходити через кладку в ліс по гриби, чим руйнують кладку, а район вимушений шукати дощок, щоб полагодити її.
У мене зберігся запис окремих фрагментів виступу цієї пані-товаришки.
“Тепер уже ніхто ні синьо- жовтого прапора не хоче, – гукала в залу, – ні тризуба. А ви подумайте, дорогі товариші: хто ще
працює, приносить користь країні? Тільки колгоспи, на них усе тримається”.
“Сумніваюся, – намагався переконати акціонерів заступник міського голови Роман Івасютин, – що пів мільйона гривень, що їх перерахує м’ясокомбінат у районний бюджет, дозволять регулярно виплачувати людям пенсії. Район же не звільнить комбінат від податків. То чи не мудріше б нам обговорювати тут не перереєстрацію статуту, а те, як наростити виробництво?”
Для сільських акціонерів, однак, це не стало вагомим аргументом. Хоча перша-ліпша розважливіша людина мусила б визнати, що не в той бік треба тикати пальцем, в який тикають акціонери.
І ще одна характерна сценка запам’яталася з тих зборів.
“Ми контролюємо ситуацію в районі, нехай підтвердять голови селянських спілок”, – обвів В. Жибак рукою передній ряд, в якому й сиділи голови.
“Контролюєте поки що”, – парирував йому Р. Івасютин.
Так виглядають приміщення м’ясокомбінату сьогодні
Зала відреагувала іронічним сміхом. Та судячи з висоти сьогоднішнього дня, заступник міського голови виявився тоді прозірливішим.
Не допоміг м’ясокомбінатові патронат райдержадміністрації. І сільським пенсіонерам не допоміг. І самі селянські спілки в радянському виконанні, відрікшись від осоружної назви «колгосп», недовго веснували-жнивували. М’ясокомбінат, незважаючи на позичену в капіталістів абревіатуру ВАТ, якийсь час ще був на плаву, аж поки остаточно не пішов на дно.
Сьогодні його приміщення на вул. Соборній справляють гнітюче враження. Чи то ураган пройшовся по них? Чи москалі ракету запустили?
“Як думаєте, – розпитував я, готуючи цю статтю, колишніх сільських керівників, – мав би нині роботу м’ясокомбінат, якби вдалося його зберегти?
“Та ви що?! – дивувалися. – Звідки він брав би худобу? Лише в колгоспах тоді, в 1990-их, нараховувалося майже 40 тисяч голів, чимало худоби утримувало населення, не те що нині. Сьогодні ми залежимо від економічно розвинутішого Заходу, м’ясо для нас вирощують там…”.
Завіса.
Читайте до теми: Сталкерський тур на покинутий м’ясокомбінат в Коломиї
Так виглядає сьогоднішній головний корпус м’ясокомбінаті на вул. Соборній
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Дмитро Карп’як
