В домі прикарпатки живе 70 котів

Світлана Татаркіна прихистила у своєму домі близько 70 котиків. Жінка просто забирала їх з вулиці, адже не могла змиритися з такою долею пухнастиків. Побачивши оголошення в соцмережах, вона намагається якнайшвидше врятувати котика. 65-річна Світлана Татаркіна за власний кошт годує, доглядає, а за потреби — й лікує тварин. Вона мріє побудувати їм окремий дім. Будівництво вже розпочалось. 

Про жінку з неймовірним серцем розповідає Інформатор.

Світлана Татаркіна раніше жила у квартирі в Калуші і мала 3 котів. Близько 10 років тому переїхала у приватний будинок, який успадкувала від батьків у селі неподалік міста. У домі щось відремонтоване, щось ні, адже вся пенсія жінки та заробіток її чоловіка фактично ідуть на котів. Крім 70 котів, у них ще є дві собаки, 70 курей та навіть сімейство їжаків.

“Кількість котів поступово збільшувалася. Знайшла у лісі чи підкинув хтось із села, поїхала на закупи у місто… Мені щемить, коли я бачу голодну, перелякану тварину десь. Тому і почала забирати додому. З появою соцмереж географія лише розширилася, бо часом як побачу оголошення про якусь кішечку, то вже і спати не можу, думаю як врятувати”, — ділиться жінка.

Зайшовши в одну із кімнат, бачимо цілих 20 котів – 9 на підвіконнику, ще 6 біля іншого вікна, 2 на кріслі при вході, а 3 посеред кімнати на столі.

Господиня знайомить з одним із котиків:

“Це – Мурзик. Він із Чорткова. Нещасний тинявся там по автостанції, собаки його дуже ганяли. Небайдужа дівчинка сфотографувала і виставила пост зі словами “шансів, що його хтось візьме, — нуль”. Досі пам’ятаю як серце стислося, коли я це прочитала… Зателефонувала. І мені та дівчина його привезла. Я їй дуже вдячна”.

Мурзик живе у новому домі вже рік. Ніхто його не ображає. Але від попереднього життя залишився у нього страх: щойно бачить віник у чиїхось руках — тікає. Пані Світлана називає його красунчиком, хоча котик на фоні інших навряд чи є найкрасивішим.

У пані Світлани є вдосталь породистих котиків. Сушка, Шпріцик, Ася, Міка, Люся, Сніжка – жінка розповідає про кожну тварину так, наче про дітей. Усіх знає по імені, усіх характеризує за звичками і характером. Ось — головний агроном Маня, а ось — спритний мисливець Шпріц, а це — Україночка, бо має одне блакитне око, а інше жовте…

“Роджер — потрапив до мене після ДТП, ми його на дорозі підібрали. У нього щелепа була розтрощена. А оцей — сліпий. Неподалік моєї хати — старий закинутий млин. І там жила кішка дика, яку я підгодовувала. Близько трьох місяців тому заходжу — а там у напівтемряві котик якось дивно так метається. І бачу, що зараз у прірву з водою впаде. В останню мить вхопила. Лише вдома зрозуміла, що він сліпий. Зробила йому окрему лежанку у ванній кімнаті. Назвала Тайсиком. То мій любимчик — дуже розумний”.

У багатьох котів — дійсно важкі життєві долі. Жінка розповіла про пухнастика, якого забрали у ромів: його тримали на повідку, а на ніч запихали в рюкзак із камінням і опускали у підвал. Тварина була геть зранена. Вилучали її разом із поліцією.

Зі Львова привезли тваринку, яка опинилася на вулиці після смерті господаря, іншу — витягли з-під капоту автівки, ще кілька — підібрали на вулиці, кількох підкинули чи самі прибилися…

“Влітку вони бродять полями, а на осінь починають до людей іти”, — пояснює Світлана Татаркіна.

Також вона показує кількох кішок, які привезли військові із фронту. Усі між собою дружать та мирно вживаються. Важко лише одному з них — він за характером одинак.

Тварин господиня ретельно годує: щодня варить їм каші, приправляючи легенями та печінкою, на вечерю — супчики різні, а впродовж дня по можливості — сухі корми та котячі паштети. Їдять хвостаті молоко і яйця. Як нема що дати їсти, то лоток яєць в каструлі зварила і їдять.

Скільки на все це іде грошей? — Усе, що має подружжя. Останнім часом допомагають волонтери калуського “Дому Сірка”: як була змога, поділились кормом, але більше сприяють у безкоштовній стерилізації та вакцинації. За потреби своїх вихованців пані Світлана з чоловіком возять до ветеринарів, переважно, в Івано-Франківськ, де вже мають добре знайомих ветлікарів. Особливо тяжко, каже, коли чиєсь життя врятувати не вдається.

Переселити чотирилапих в окремий будиночок — мрія пані Світлани та її чоловіка. Тоді і у своїх хаті могли би ремонт завершити, і тварин більше врятували би. Два роки тому на власному подвір’ї і за власні кошти почали будувати невеликий притулок: є стіни, дах, вікна і двері… Купили буржуйку, щоб приміщення можна було обігрівати.

“Нагорі мало бути невелике приміщення як карантинна. Передбачили окремі входи і все необхідне. Але зараз коштів бракує, щоб усе це завершити. У людей просити не хочемо. Війна — не до цього зараз. Але я поки жити буду, доти рятуватиму котів. І вірю, що дочекаюся завершення будиночка для них”.

Зараз найбільша потреба — утеплити котячий будиночок. Потрібні матеріали. Далі вже би можна було всередині облаштовувати.

Жінка готова навіть свій город віддати, якщо колись буде така потреба і будуть люди, які захочуть продовжити розпочату нею справу. Бо на всю область — жодного котячого притулку. А серед собак шансів вижити у муркотунів немає.

Якщо бажаєте допомогти, пишіть на пошту kalush.informator@gmail.com

Мобільний номер редакції +380 67 266 02 08

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com