Іван Вережак був головою села Котиківка, що біля Городенки Коломийського району. Сьогодні – він заступник командира батальйону 21 окремої механізованої бригади й керує артилерією на Донеччині. Нещодавно військовий отримав нагороду від Залужного – нагрудний знак “Срібний хрест”.
Інформатор дізнавався як сьогодні 37-річний колишній сільський голова боронить країну із матеріалу Суспільного.
Іван Вережак народився у Городенці. Навчався у Прикарпатському національному університеті. Згодом поїхав працювати за кордон. Потім працював на посаді фахівця із соціальної роботи. Іван Вережак став головою Котиківської сільської ради у 2015 році.
На початку повномасштабного вторгнення він одним з перших прийшов до місцевого військкомату. З літа 2023 року Іван Вережак знаходиться на Лиманському напрямку й воює у складі 21 окремої механізованої бригади. Військовий контролює роботу артилерії.
“Артилеристом так просто не станеш. Спочатку слід було пройти навчання у Львові. Те, що я добре знаю математику, дуже допомогло. Зараз моє завдання — керувати вогнем і у такий спосіб підтримувати піхоту нашої бригади”, — каже військовий.
Захисник також стежить за забезпеченням та визначає, в якій точці лінії фронту є потреба у боєприпасах. Але коли він прийшов служити, то побував на кожній позиції свого підрозділу, вивчаючи місцевість для того, щоб ефективніше завдавати вогневого ураження.
“Звичайно, ми вражали багато крутих цілей. За ефективністю кожного снаряда важко встежити, бо переважно стріляємо по посадках. Вражали як звичайний особовий склад, так і багатьох командирів. Так само у полон до нас потрапляли росіяни. Але, на мою думку, кожен “орк” — це важлива ціль, бо невідомо, що він може зробити завтра”, — пояснює військовослужбовець.
Зі слів військового, він відчуває сприяння війську у тилу.
“У цивільному житті я займався громадським активізмом і після вторгнення побачив, як люди з цієї сфери почали допомагати військовим. Завдяки їм у нас є електростанції EcoFlow, дрони та інші засоби”, — каже боєць.
Захисник наголошує, що сьогодні на фронті є й велика потреба у людях.
“Найцінніший ресурс — це люди. І я знаю, що у цивільному житті ще дуже багато тих, хто може знадобитися у війську. Розумію, чому вони бояться йти воювати. Є страх того, що тебе одразу можуть відправити на “нуль”. Але насправді воно не так. Без навчання нікого не скерують на фронт”, — говорить Іван Вережак.
Він вважає, що у війську дуже потрібні творчі та вигадливі люди.
“Без креативу на війні нікуди. Тут йдеться як про інженерів та створення фортифікаційних споруд, так і про радіоперехоплення. На фронті ти вчишся, адаптуєшся і намагаєшся використати всі засоби, щоб виконати бойове завдання і зберегти своє життя та побратимів”, — каже колишній голова села.
Іван Вережак ділиться, що на війні є певний страх, від якого складно абстрагуватися.
“Кожен з нас боїться померти. Кожен тут має власні сім’ї. Завжди є усвідомлення того, що ти вже рік на війні й не можеш бачити, як ростуть власні діти”, — говорить боєць.
У чоловіка є дружина та двоє дітей — 5-річний син та донька, яка цьогоріч закінчуватиме четвертий клас.
“Я бачу їх щодня. Звісно, через відеозв’язок телефоном. Я бачу, як моя дитина дивиться на мене в камеру і хоче обійняти, але не може. Відчуваю, що моєму сину не вистачає тата. Але мене покликав обов’язок. По-іншому не можна було. Я б не зміг інакше”, — пояснює Іван Вережак.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
