Від несудноплавної Коломиї до моря хоч і неблизька дорога, однак інтерес до справ суто морських
наше місто проявило на початках 1990-их неабиякий. Україна проголосила незалежність, отож маючи на півдні два моря, стала морською державою. У червні 1993-го український і російський президенти підписали угоду, відповідно до якої обидві держави поділили між собою ще вчора союзний Чорноморський флот рівно наполовину, 50х50 %.
Ми тут, над берегами Пруту, тоді помітно збадьорилися. Великобританія свого часу саме завдяки
флоту владарювала ледь не над усім світом, а ми що, в Бога теля з’їли?
Ця збадьореність добре відчувалася ще перед Різдвом Христовим 1993-го, коли делегація морських
офіцерів з Севастополя завітала в наш край. Шквалом оплесків, стоячи, вигуками «Слава!» зустріла вщерть заповнена зала Народного дому бравих представників молодого флоту молодої держави.
Коли вони вирушали з візитом, їх у Криму намагалися лякати: їдете, мовляв, до бандерівців, це
небезпечно для життя… Та тут, у місті з пам’ятником провідникові національно-визвольної боротьби, вони усвідомили, що Степан Бандера – не якийсь бандит з великої дороги, а справжній патріот України. І саме Прикарпаття – це мальовничий край з добрими, готовими підтримати свій флот і словом, і ділом. Зайвий раз вони переконалися в цьому на службі Божій у Воскресінцях, на якій були присутні.
У грудні того ж 1993-го до славного міста Севастополя вирушила делегація з коломийської ратуші:
поздоровити моряків зі святом Миколая, а заодно подивитися, як ся мають нащадки запорожців. Тих запорожців, що непокоїли своїми чайками могутню Османську імперію.
На час прибуття коломийської делегації до Севастополя Україна володіла трьома військовими суднами – кораблями «Славутич», «Гетьман Сагайдачний» і сторожовиком «СКР-112». Негусто, що й казати. Сторожовик коломийці бачили тільки здалеку, невдовзі він вимушений був утікати від касатонівців до Одеси, а «Гетьман Сагайдачний» був щойно спущений на воду й відбував
випробувальний період.
Для відвідин гостей залишався хіба «Славутич». Наші краяни погуляли палубою великого
розвідувального корабля, вручили морякам гітари, відеомагнітофон, бібліотечки, образки зі святим Миколаєм…
Над «Славутичем» гордо розвівався синьо-жовтий прапор, а навколо рейдували кораблі під
загрозливими андріївськими, а також червоними прапорами. Можна собі уявити атмосферу, в якій
перебували українці. Навіть віце-адмірал Б. Кожин не мав своєї квартири для проживання. Команда «Славутича» не приховувала, що бракує на Новий рік і Різдво Христове борошна, щоб зварити бодай вареників.
Пообіцявши надіслати до Севастополя борошно й смачну випічку, делегація на чолі з тодішнім
заступником голови міськвиконкому Т. Тодоровим (нині покійним) повернулася додому. Було
вирішено створити спеціальний фонд допомоги новопосталому українському флотові.
Сказано – зроблено. «Рада Коломийського міськрайонного товариства «Просвіта» імені Тараса
Шевченка, – писав у райгазеті «Вільний голос» очільник товариства В. Глаголюк, – на своєму засіданні вирішила заснувати фонд соціального захисту особового складу ВМС України і перерахувати в цей фонд три тисячі карбованців. Рада звертається до всіх осередків «Просвіти», громадських організацій і об’єднань, трудових колективів, державних, приватних підприємств, кооперативів, спілок селян, комерційних структур з просьбою взяти найактивнішу участь у створенні й поповненні фонду».
Як приклад, гідний наслідування, у зверненні просвітян було названо воскресінецьку церковну
громаду. Тут зібрали вже для молодого флоту немалу суму, 25 тисяч карбованців.
На Московщині патріотичні настрої не тільки коломийців, але й значної частини всіх українців, не
могли не викликати тривоги. І вже в червні 1995 р. президент Б. Єльцин підписав нове рішення: 82% кораблів ЧФ відходить до росії, 18 % – до України.
Даремно апелювала сесія Коломийської райради до президента України, Кабміну, Верховної Ради з
вимогою зберегти панівне стратегічне становище на Чорному морі й поставити питання про
виведення ЧФ росії за межі України. У Кремлі,чуючи про такі петиції, лише, мабуть, гнівно супили
брови.
Для нас нерішучість Києва закінчилася, як знаємо, трагічно. Фрегата «Гетьман Сагайдачний» більше не існує, 2022-го його затопили, щоб, як пояснював міністр оборони О. Резников, «не дістався ворогові». Команда «Славутича» під час анексії Криму мирно зійшла на берег, а сам корабель увійшов до складу російського ЧФ. Нікому не застрягли в горлі вареники з коломийського борошна.
…А ми тут, над берегами Пруту, уважно стежимо наразі за успіхами українських героїв у знищенні в Чорному морі російського флоту. І живемо вірою в те, що повернемо собі й Крим, збудуємо новий, сучасний флот. І стане наш український флот пострахом для всіх охочих загарбувати чужі землі й моря.
Дмитро Карп’як
