Коломия До сайту

Будинок, де в часи Голокосту брат із сестрою скоїли самогубство | Історія будівлі на вул. Шухевича в Коломиї

На початку листопада 1942 року у цій будівлі в Коломиї знайшли два мертві тіла: брата і сестру Маркуса та Міріам Горовіц. Вони отруїлися. Горовіц був головою Юденрату  і потерпав від тиску гестапо. Перед смертю він залишив лист, в якому написав, що сподівався врятувати принаймні частину своєї громади, але оскільки він не бачив можливих шансів досягти цього, він, скоріше, був би мертвим. Коли окружний голова гестапо Фрост почув про самогубство Горовіца, він цинічно посміхнувся і сказав: «Він був справжнім євреєм. Він врятував нам роботу і кулю”.

Історію цієї красивої і разом з тим моторошної будівлі пропонує Інформатор за дослідженнями Іллі Криворучка.

Сьогодні у будинку на вул. Шухевича, 78 розміщується косметичний салон, МСЕК та приватне помешкання. Проте мало хто знає, які таємниці історії приховують його красиві цегляні стіни.

На фасаді будинку знаходимо ліпнину із зазначенням року побудови цієї споруди – 1903.

До ІІ світової війни тут розміщувалася адміністративна управа єврейської общини. Це підтверджено в книжці Степана Андріїшина “Вулиці старовинної Коломиї”. У роки німецької окупації Коломиї – з 1 серпня 1941 року управу перетворили на один із найголовніших органів міста під час німецької окупації – юденрат.

Головою юденрату був Мордехай (Маркус) Горовіц.

На основі свідчень та спогадів євреїв, які пережили Голокост, можна дізнатися, як діяв юденрат.

19 серпня 1941 р. на євреїв міста накладено контрибуцію: вони зобов’язані були здати все золото, срібло, коштовності, шкіряні, хутряні й зимові речі тощо.

Свідчення Елізера Хунгера в книзі “Zykhor”:

“До складу Юденрата входило близько трьохсот службовців та робітників. Вони були звільнені від рабської праці. Але вони жили в постійному страху перед частими візитами гестапо. Прямий і частий контакт з гестапо та їхні погрози змусили голову Юденрату думати, що євреї повинні виконувати вимоги гестапо, оскільки спроба ухилитися від них лише погіршить ситуацію”.

Свідчення Шая Федера і його жінки Рози Гехт-Федера, переклад Клари Хіслера Шефтц:

“Незабаром після цього був утворений так званий юденрат. У ньому були офіс, лікарня, єврейська поліція (Ordnungs-Dienst), кухня, відділ “Закупівлі матеріалів”, а також бюро праці. І, виконуючи постійні замовлення німців, відділ закупівель матеріалів забрав у євреїв найкраще майно, меблі, килими, портьєри, тканину, шкіру та інші речі. Потім їх доставили німцям. Для євреїв це було важким завданням. Щодня німцям потрібно було приносити найкращі речі. Приблизно в кінці липня комендант міста Фолькманн наказав євреям відмовитись від усіх своїх цінностей. Люди стояли цілий день у призначеному місці, щоб у них не лише брали золото, срібло та ювелірні вироби, а й іноземну валюту”.

Про коменданта Коломиї Фолькмана Інформатор готує окрему статтю, адже ця людина – режисер Голокосту в Коломиї дожив до наших днів і так і не поніс покарання за десятки тисяч розстріляних у лісі села Шепарівці.

Із французьких джерел можна дізнатися, що “Юденрат також керував іншими населеними пунктами, такими як: Кути, Косів. Юденрат організував наймання єврейських робітників для адміністрації міста. Вони офіційно отримували зарплату, яка складала 80% від зарплати, отримані “арійцями”, але насправді зарплата була набагато меншою, і вона виплачувалася виключно Юденратові, який перерозподіляв її серед робітників після займання основного та інших видів податків”.

Державний архів Івано-Франківської області стверджує, що Клаус Фолькманн покликав до себе колишніх членів правління єврейської общини Мордехая Горовіца і Якова Шульмана. Їх зобов’язали очолити юденрат , яка складалася з 6-ти чоловік. До 1 вересня 1941 р. вони були зобов’язані скласти списки всіх євреїв, які мешкали в місті, і віднести в німецький банк міста контрибуцію в 2 млн рублів. Була створена комісія в складі 5 чоловік, члени якої ходили по хатах євреїв, збирали гроші й золоті речі”.

Цінності віднесли у банк уповноважені юденрату А. Вайсберг і Ю. Шміт.

Трагедія Горовіца

Мордехай (Маркуса, Марек) Горовіц (1895-1942).

Народився 1895 року в м. Коломия в єврейській родині комерсанта. Онук шановного та блискучого рабина Мешулама Горовіца зі Станіславова (тепер Івано-Франківськ). Відомо, що понад 300 років існувала династія рабинів Горовіців у Станіславові. Успадкував від батька фабрику шкіри, яка знаходилася на сучасній вул. Гетьманській, 9. Про його життя під час нацистській окупації можна дізнатися також на основі свідчень євреїв, які пережили Голокост.

Його сестра Міріам (Марія) була засновницею першої в Коломиї гардинної фабрики (1924).

Читайте до теми: Про що мовчать стіни коломийської швейної фабрики?

За свідченнями краєзнавця Василя Нагірного продукція підприємства Марії Горовіц експортувалася до Європи (килими) та США. Як дізнаємося з довідника «Rocznik Polskiego Przemysłu i Handlu» того ж 1936 року, річний капітал підприємства становив 170 тисяч злотих, що на той час була величезною сумою. На фабриці працювало 120 осіб, а спеціальних машинок там було 30. З них були також швейні машинки «Зінгер».

Одна з її гардин досі зберігається в експозиції Музею історії міста Коломиї. А мурал із зображенням Марії прикрашає будівлю на вулиці Франка.

Загнані у кут гестапо брат із сестрою Горовіци покінчили життя самогубством наприкінці жовтня 1942 року у цій будівлі на Шухевича, 78. За переказами, вони отруїлися.

Фото будівлі юденрату, 1997 рік

Свідчення Елізера Хунгера в книзі “Zykhor”:

“Коли Хаїм Рінгельблюм відмовився бути головою Юденрату, німецький окружний командувач Фолькман призначив єврея на ім’я Горовіц на його місце.

У звичайні часи євреї Коломиї хотіли обрати його головою громади та міської ради. Але Горовіц відмовився. Однак у ці важкі часи він погодився прийняти це зобов’язання. Він вирішував дуже складні справи. Люди з “Організації смерті” зламали йому праву руку, коли він працював наглядачем на залізничних коліях. Вони тримали його у в’язниці та засудили до смертної кари.

Ці випадки послабили його волю. Горовіц прийняв величезну та відповідальну посаду голови юденрату з добрими намірами та деякою гордістю. І з того дня, як він розпочав, весь свій час і думки він присвятив роботі ради. Мотек Горовіц, який усе життя був заможною людиною і спілкувався лише з людьми свого роду, тепер, будучи головою юденрата, звертав увагу на бідних. Він був стурбований бідними в місті і намагався їм допомогти, чим міг. (…) Він не був релігійним євреєм, але коли став головою юденрата, він повністю змінився. Він почав молитися щодня з міньяном у своєму кабінеті, хоча збирати міньян було небезпечно. (…) Час від часу членам Юденрату доводилося їздити до гестапо, щоб давати звіти про роботу юденрату, зміни в єврейському житті, смерті та народження серед євреїв міста та працю рабів. (…) Про нього розповідали, що 12 вересня 1941 р., коли гестапо зібрало в Коломиї дві тисячі євреїв, серед яких була і дружина Горовиця, друзі порадили йому піти до гестапо з проханням звільнити її. Горовіц відмовився: “Якщо я не зможу звільнити інших євреїв”, – сказав він, – “я не хочу виключного права звільняти свою дружину”. Його дружина так і не повернулася”.

Свідчення Міли Рознер з книги “Я – свідок”(“I am a witness”):

“В один момент голова місцевої ради в Кутах, Менаше Мандль відхилив вимогу повернути євреїв у Кутах за гроші для задоволення примусового внеску, накладеного на Коломию. Горовиць відповів, звільнивши Мандля і призначивши когось іншого, хто буде виконувати завдання. Це був не єдиний раз, коли Горовіцу був кинутий виклик беззаперечно виконувати нацистські укази”.

З книжки Арсена Б. С. “Моя гірка правда. Я і Холокост на Прикарпатті”:

“Голова юденрату Мордехай Горовіц з славетної колись родини Горовіців робив усе можливе і неможливе для надання реальної допомоги жителям гетто. У нестерпних умовах він організував їдальню для найбільш нужденних і для дітей-сиріт. За золото, коштовності, валюту, зернову каву, англійський чай, французькі вина, вірменські коньяки, шоколад, мед і цукор він добивався від гестапо тимчасових поступок від загрози негайної смерті”.

З іноземних джерел можна дізнатися, що “Спроби організувати і підготувати групи молодих людей до опору не увінчалися успіхом, однак ряд осіб приєдналися до тих небагатьох партизанських груп, які активно діяли в цьому районі. В останній спробі врятувати євреїв Коломиї єврейський голова Мордехай Горовіц спробував переконати німців оголосити гетто трудовим табором, але ця пропозиція провалилося. В кінці жовтня 1942 року Горовіц покінчив життя самогубством разом зі своєю сестрою Міріам”.

Про самогубство Горовіца підтверджено в багатьох джерелах:

“На початку листопада 1942 року, коли в Коломиї залишилось лише три тисячі євреїв.

Мотек(Маркус) Горовіц та його сестра Міріам були знайдені мертвими в офісі Юденрата. Вони обоє отруїлися. Горовіц залишив лист, в якому написав, що сподівався врятувати принаймні частину своєї громади, але оскільки він не бачив можливих шансів досягти цього, він, скоріше, був би мертвим.

Коли окружний голова гестапо Фрост почув про самогубство Горовиця, він цинічно посміхнувся і сказав: «Він був справжнім євреєм. Він врятував нам роботу і кулю” (зі свідчення Елізера Хунгера в книзі “Zykhor”).

Після Другої світової війни частину будинку перетворили в житловий фонд, а іншу частину – під адмінслужби міськвиконкому, житлового відділу, служби міськкомунгоспу, відділу соцзабезу.

У 1991-2000 роках тут розміщувався музей писанки.

Від 2000 році тут знову був житловий фонд. Джерела:

1. https://www.holocausthistoricalsociety.org.uk/…/kolomea…
2. https://www.jhcwc.org/…/I-Am-a-Witness-Mina-Rosner_000.pdf
3. https://www.jewishgen.org/yizkor/kolomyya/kol414.html
4. http://www.encyclopedie.bseditions.fr/article.php…
5. http://lib.pnu.edu.ua:8080/…/12345…/6195/1/1-72-3-68.pdf
6. https://shron1.chtyvo.org.ua/…/Henotsyd_ievreiv…