У 90-х кожен виживав, як міг. В очікуванні зарплатні, які затримували на місяці, українці не гребували будь-якими підробітками. У Коломиї нарід брався до організації кооперативів, торгівлі на базарі, на тимчасових роботах Хтось навчився самотужки пекти хліб, хтось здавав гриби для іноземної фірми, а хтось – визбирував по лугах равликів. Аж поки охоронці природи не забили у дзвони.
Цікава сторінка історії Коломийщини з ретроспекцією в три десятиліття від Дмитра Карп’яка для Інформатора на 12 хвилин втягне вас у дух 90-х.
Переповім вам зараз одну бувальщину, чи що воно таке. Якось-то якось закортіло французам скуштувати коломийських равликів…
Діялося це на зорі нашої незалежности, себто на початках 1990-их. Саме повітря тоді, здавалося, було переповнене, окрім кисню, такими нематеріальними речами, як воля, свобода…
Однак тільки киснем, як і тільки свободою, ситий не будеш, треба щось і на зуб узяти чоловікові. І бажано тричі на день. З цим стало складніше. А що чоловік робить, коли притискає біда? Посилено метикує, як би розжитися на гроші.
І тут шириться раптом серед наших коломийців чутка, начебто консервний завод організовує збір… слимаків. Не цих сьогоднішніх, іспанських, що безжалісно нищать городи, а тих, що про них співають діти: «Равлику-павлику, викинь ріжки, тобі два, мені два, поділимось обидва».
Равликів-павликів начебто давно вподобали собі французькі ресторатори. І начебто французи запропонували консервному заводові партнерство: ви нам – равликів, ми вам – валюту.
Коломийці, спокусившись легким заробітком, подалися в луги вздовж Пруту. Воно, звичайно, важко назвати г..но повидлом, міркували, та що кому смакує, най здоров пакує. А з іншого боку, яка різниця між, скажімо, хом’ячком і щуриком? Обоє виглядають майже однаково, проте дитина чомусь просить батьків купити саме хом’ячка, а не щурика. Бо хом’ячок – це цяця, а щурик – це бр-р-р… Різниця в піарі, а не у вигляді. Якби батькам вдалося прищепити дітям симпатію до щурика а відразу – до хом’ячка, було б усе навпаки.
Настав, отже, психоз місцевого масштабу. Щоранку перед прохідною консервного заводу гуртувалися люди з виловленими в лугах рогатими молюсками. Мені, працівникові газети «Вільний голос», не залишалося нічого іншого, ніж відвідати завод і попросити про інтерв’ю в директора І. Грималюка.
Справді, запевнив директор, французи запропонували спокусливу ідею – взятися за переробку равликів. Якщо вдасться зібрати 20-30 тонн, вони забезпечать завод обладнанням для переробки сировини. На підприємстві вже побували представники французької фірми, домовилися відкрити спільне підприємство. Один кілограм зібраних молюсків завод оцінює в 500 купоно-карбованців, отож є резон їх збирати.
Минуло кілька місяців, і газета знову навідалася на завод. Пан Грималюк розповів, що жодного кілограма заготовленої продукції не пропало, все відвезли своїм транспортом на місце. Правда, де саме те місце, не уточнював. Половину виторгу відрахували в державну скарбницю, а тепер подумують над тим, щоб організувати розплідник цих симпатичних створінь.
Перший крок, таким чином, зроблено, виробництво налагоджується. Погано тільки те, що навколо заводу стали поширювати різноманітні побрехеньки. Нібито купують равликів за 500 купоно-карбованців, а перепродують аж за три долари. Нібито по дорозі за кордон усі равлики повиздихали.
І як тепер виживати мишам і їжакам, раціон яких без равликів значно збіднів?
Директор вбачав у цих інсинуаціях намагання заздрісників знищити таку вдалу бізнесову ідею в зародку. Замість того щоб підтримати завод, намагаються вилити відро помиїв, «бо не всім до вподоби ініціатива керівників, які роблять усе, щоб Україна стала на ноги».
Та прогресивна громадськість на резони директора не зважала, а взяла питання збереження равликів під іще суворіший контроль. Ось що написав у тому ж «Вільному голосі» в червні 1993 р. начальник міськрайонної природоохоронної інспекції І. Гринюк:
“Зважаючи на ажіотаж, викликаний серед населення задумом консервного заводу організувати переробку лугових равликів, наша інспекція вирішила тимчасово заборонити заводові їхню заготівлю. Річ у тому, що невідомо, до якого дисбалансу в природі може призвести раптове зникнення цих симпатичних створінь».
Так що не вдалося консервному заводові вставити і своїх п’ять грейцарів у шляхетну справу вставання України з колін. Хоча чи така вже й виправдана тут іронія?
Якось довелося читати на сайті Бі-бі-сі статтю на аналогічну тему. У селі піді Львовом одна підприємлива родина створила ферму «Західний равлик». В інтерв’ю кореспондентці власники ферми стверджували, що це доволі прибутковий бізнес, оскільки кіло равликової ікри сягає в Європі понад три тисячі євро.
Раптова навала хвороби під назвою ковід-19 підірвала перспективний бізнес. Чи вдалося «Західному равликові» відновити виробництво, невідомо.
Наразі ж коломийським равликам-павликам дали спокій, вони собі поволеньки, нікуди не кваплячись, повзають травами, їдять 25 тисячами (!) своїх зубів і безперервно кохаються впродовж майже п’ятьох (!) годин. Миші й їжаки також цілком з того задоволені.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
Дмитро Карп’як
