Незабуті: рівно два роки з дня загибелі оборонця українського неба Степана Тарабалки

Всі, хто знав пілота особисто, або ж чув про його подвиги, чи читав історію його життя, схиляють голови перед світлою пам’яттю Героя України. Рівно два роки тому – 13 березня 2022 року – Степан Тарабалка востаннє піднявся в небо і залишився там назавжди. 

У другі роковини героїчної загибелі відомого льотчика з села Королівка Коломийської громади Інформатор нагадає історію того, хто тримав нам небо, опираючись на матеріал Командування Повітряних Сил ЗСУ.

Його називали “Привидом Києва”. На рахунку Героя чимало бойових вильотів. У свої 29 майор рішуче винищував російських окупантів, що бомбардували мирні українські міста. В першу добу повномасштабного вторгнення Степану вдалося знищити шість ворожих літаків: Су-27, МіГ-29, два літаки Су-35 та два — Су-25. А далі пілот все збільшував і збільшував кількість знищених літаків агресора аж до 40.  Атакуючи ворога в повітрі, він зберігав життя людей на землі. На своєму МіГ-29 наближав перемогу, як міг…

У матері пілота виринають спогади-епізоди становлення сина матері пілота, який змалечку мріяв стати льотчиком, хоч в родині військових не було:

“ось Степанко поспішає спостерігати за польотами літаків, які шугали в небі, неподалік його рідної Королівки на Коломийщині, захоплено спостерігає за вправністю десантників, грає на трубі у музичній школі, а це вже навчання у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї…”

Пані Наталія розповідала, що хотіла, аби син став військовим музикантом. Адже займався в музичній школі і професійно грав на трубі.

Степан Тарабалка навчався в Коломийській гімназії, потім у 13 років самостійно вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею.

Наполегливому, завзятому, із жагою пізнання Всесвіту та відкритому для спілкування Степану всі дороги були відкритті! І попри сподівання батьків, що син переросте дитяче захоплення, він обрав чи не найскладнішу стежину життя – військового льотчика.

Після військово-спортивного ліцею Степан пішов на навчання до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. “Гриз граніт авіаційної науки настільки завзято, що ні у кого не виникало сумнівів — стане асом!”

А поміж тим, там у Харкові, він зустрів свою долю – майбутню дружину — Олену, яка навчалася у медичному університеті. По завершенні навчання у виші, Степан прибув за направленням у військову частину в Івано-Франківську область.

В той час у країні якраз розпочалась повномасштабна війна, тож про спокійну службу мови не йшло.

“Саме за такими хлопцями — майбутнє авіації”, — впевнено заявив командир підрозділу, коли лейтенант прийшов на службу.

Отримані знання та практичні навички авіаційної науки, а також відповідальність, невтомність та наполегливість у виконанні завдань дуже швидко допомогли Степану завоювати авторитет серед колег, хоч насправді прагнув довершеності у справі свого життя. А виклики часу підтвердили правильність вибору життєвої стежини і вимагав він майже всього його часу: льотні зміни, розбір польотів, покращення навичок пілотування, участь у навчаннях, бойові ротації.

“Це справді офіцер нового формату! Сучасний, креативний, активний! Він постійно цікавився авіацією, щось читав, вивчав. Про хороших офіцерів часто кажуть, що «здобув авторитет усього за кілька років». Так от, Степан здобув його за лічені дні! Коли командир казав, що за такими, як Степан — майбутнє, він не перебільшував ні на йоту!” – діляться колеги Степана.

На жаль, 13 березня 2022 року Степан Тарабалка загинув над Житомирщиною у нерівному повітряному бою з російськими окупантами. Поховали легендарного пілота 17 березня біля церкви у рідному селі Королівка, що біля Коломиї.

19 березня Степану Тарабалці присвоїли звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” посмертно. У Героя залишився синочок Ярослав, дружина Олена, батьки Іван та Наталія.

Коли Президент України схилився до 9-річного сина Героя, щоб вручити орден сім’ї загиблого пілота-винищувача, пані Наталія знайшла сили підбадьорливо посміхнутися онуку – днями він сказав, що хоче бути теж льотчиком.

Сама ж мама Степана сьогодні стала символом незламності цілої України. Після загибелі сина вона поринула у допомогу й зуміла об’єднати довкола себе десятки однодумців.

На частину коштів, які отримала від держави, заснувала у селі Ценява реабілітаційний центр для військових та членів їхніх родин під назвою «Тепло крилатої душі» в приміщенні старої лікарні. Тут можна отримати допомогу реабілітолога, масажиста, психолога, поспілкуватися з капеланами. Більше у статті: Як наші захисники проходять реабілітацію в оздоровчому центрі Наталі Тарабалки

Степан мамі передає, що все вона робить правильно, що тішиться за її рішення так сублімувати її любов до нього, створивши такий заклад – але через батька, доньку, дружину, навіть журналістів – до них приходить у снах, до мами – ні – і вона сумно посміхається, приховуючи сльози в душі та очах:

“Певно остерігається, що сваритимусь, бо не спитався мене … і став Героєм.”

Військові кажуть, що нема більшої честі для льотчика, як загинути в бою при виконанні завдання. Степан Тарабалка закрив українців від ворожих обстрілів і загинув як Герой. Згадуйте його щоразу, коли чуєте, як наші літаки розсікають небо своїм гулом.

Вічна і світла пам’ять мужньому, самовідданому воїну! Слава Герою!

в основі – стаття Марини Тепленко

упорядкувала Ольга Пукавчук