У національний прокат вийшов фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман» про письменників Розстріляного відродження. Стрічка, яку має побачити кожен, хто задається питанням “Чому нині у нас так, чому ми такі?”. Інформатор побував на прем’єрі у кінотеатрі Коломиї і це мав би бути відгук на фільм, але вкласти всі думки й емоції не видається можливим. Тому пропонуємо есе.
Спочатку було слово… Але у тоталітарній країні це слово було не Бог, скоріш його антоніми.
Було слово “колективізація”, що переросла у рабство, було слово “соціалістичні змагання”, що переросли у мор.
Було слово “українець” із позначкою “буржуазний націоналіст”, за яке таврували, розстрілювали, стирали саму згадку про людину. Та це все не одразу.
Спершу кати вигадали слово “українізація”. У Харкові виростає новий будинок у формі літери “С”, він є й досі на сучасній вул. Культури, 9.
Та адреси змінювались, точно як і ставлення до тих, хто мав голос і володів словом. Так, перша адреса — вул. Червоних Письменників, 5, а після ІІ світової війни — провулок Барачний, 9. За тим — провулок Покровського, 9
У 30-х роках ХХ ст. тут живуть обрані – популярні письменники УРСР. Національності – різні, як і характери, стилі, погляди. Призначення одне – бути голосом пропаганди радянської системи. А кому свободи й справжньої України захотілось – на вихід: чорним воронком у катівні та Соловки.
Але на початку цієї історії був розкішний для того часу дім з елітними квартирами: власна їдальня, пайки, пральня, всюди телефони, щоправда, для прослуховування.
Всі під одним дахом: прогресивні, новаторські популярні автори вкупі з прирученими чи зламаними партією (як-от Тичина). А поряд – завербований сексоти, полохливі “ублюдки”, завбачливі вигодонабувачі…
За межами Харкова – Голодомор вишкірив зуби з кожної спустілої хати, з кожної пари застиглих очей. Але ця тема “неудобна”, “невгодна”, якщо напряму – табуйована.
“Нас недарма тут пригодовують”, – першим збагне згодом Хвильовий. Першим з цим і покінчує.
У будинку “Слово” перше правдиве слово мало стати останнім.
Наталка Сандецька
Не спойлер
♦ «Будинок «Слово». Нескінчений роман» — історія про українських митців, яких 100 років тому зібрали в одному будинку у Харкові, щоб змусити працювати на радянську систему.
♦ Робота над фільмом почалась у 2013 році, коли режисер Тарас Томенко разом з Любов’ю Якимчук почали писати сценарій. Спершу автори створили документальну стрічку «Будинок «Слово»», яка вийшла у 2017 році, а в 2018-му отримала премію «Золота дзиґа». Після її успішної прем’єри взялися за створення художньої стрічки.
♦ Світова прем’єра фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман» відбулася на Варшавському кінофестивалі 2021 року в межах міжнародної конкурсної програми. А вчора, 9 травня, стрічка з’явилася на великих екранах країни.
♦ Будинок «Слово» згадується в романі Івана Багряного “Сад Гетсиманський”.
♦ Всередині будинку і справді було досить розкішно: високі стелі, великі вікна, під’їзди, крім звичайних, у двір, мали ще й парадні двері — назовні будинку (які завжди були забиті), а на даху містилися два солярії. Біля будинку, вище від літери «С» для культурного відпочинку письменників та їхніх дітей, було влаштовано невеличкий сквер із клумбою, дерев’яними садовими диванами, кущами бузку та каштанами. А за ним — спортивний майданчик з волейбольним полем та баскетбольними щитами. Навпроти внутрішнього двору — череда сарайчиків, щоб письменники мали де берегти свої речі. А для безпеки мешканців будинку будівельники побудували й бомбосховище. У фільмі про це укриття згадано в іншому контексті.
♦ 7 березня 2022 року внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами будинок було пошкоджено.
У Коломиї чорно-білий фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман» можна подивитися у кінотеатрі “Стрічка”
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Надсилайте свої новини на пошту kl.informator@gmail.com
Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – телефонуйте 096 545 8237
