Село Дземброня – чи не найкраще місце для відпочинку в Україні, ворота Чорногори та брама до гори Піп Іван Чорногірський. Сьогодні – тихе гуцульське село двісті жителів, якого займають площу всього 10 км.
Інформатор ділиться враженнями та історієї легендарного гуцульського поселення.
Дземброня майже не мала власної зафіксованої в літературі історії. Чим далі від залізниці тим менше туристів, село розташшоване 40 кілометрів від станції у Ворохті, а це цілий день дороги для гуцульських коней. Саме тому, ще наприкінці ХІХ століття про село ніхто й не чув. Аж в 1936 році “Діло” опублікувало статтю “Рекламована і сфальшована Гуцульщина”, в якій розкритикували спроби журналістіів писати історичні статті про українські Карпати. В той час, якраз вийшла брошура Петра Контного “Про поземельні книги гірських посеень Гуцульщини”, в якій автор стврджує, що Дземброня виникла на початку ХІХ століття.
Варто згадати, що первісна назва села – Берестецька Дземброня. У XVII столітті саме через Дземброню пролягав шлях, що з’єднував Чехословаччину, Польщу та Румунію. Одного разу в польського пана, що проходив із своїм слугами цим шляхом, пропала дочка Броніслава. Пан страшно перелякався і відправив багато своїх солдат на пошуки доньки. В той день тишу й спокій гірських масивів прорізали крики слуг, що кричали у весь голос “Ґдзє Броня?” з надією, що шляхтичка відгукнеться. Так те “Ґдзеброня” причепилось спочатку до гірської річечки, а потім втратило першу літеру, а набуло “м” – і стало назвою ще й гори та села.
Суровий місцевий клімат завжди гартував гуцульський характер та вчив стійко зносити холодні карпатські зими. А влітку засніжені вершини перетворюються на фотогенічний краєвид для туристів. Попри віддаленість села, існують легенди, що в селі в свій час побували Василь Стефаник, Леся Українка та Сергй Параджанов. Ходять чутки, що саме місцева атмосфера та краєвиди надихнули останнього на знімання кінострічки “Тіні забутих предків”.
Процитуємо ще Омеляна Волинця – громадського діяча ХХ ст., який ділився спогадами про Дземброню: “На другий ранок йдемо поволі та лишаємо за собою чарівне гірське село Дземброню. Невелике воно, коло 50 хат, та розкинене по горбках серед розлогих сіножатей і садів… Повітря тут гостре – ми відчуваємо, що находимось високо”.
За стільки часу селу вдалося не втратити самобутню культуру, тут можна побачити унікальні місцеві традиції. Якщо ваш шлях пролягає через Дземброню, варто відвідати місцевий чоловічий Преображенський монастир УГКЦ. Хоч храм там цілом сучасний, іконотас всередині – типово карпатський, образи намальовані на склі.
Частина матеріалу написана на основі інформації з книги Ірини Пустиннікової “Карпати. Коротка історія мандрів”.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook , Telegram та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com
