Проблема походження Коломиї – така ж стара, як і саме наше місто, – починає свою розповідь український науковець, історик, почесний краєзнавець України Іван Монолатій.
У свято Преображення Господнього Інформатор пропонує пізнати глибше історію покутської столиці за книгою “Винайдення Коломиї” Івана Монолатія.
Питання про те, звідки взялася Коломия завжди цікавило наших предків, і вже найдавніші сліди людини на території сучасного міста та його околиць містять у собі перші спроби відповісти на це питання. Класичний зразок розвʼязання проблеми слід шукати у водних артеріях, на берегах яких поставали давні людські поселення. Стрижнем праісторії Коломиї завжди була ріка, річка чи потік – вода, – яка єднала майбутнє місто зі світом.
Сьогодні науковці не знають достеменно, коли саме перші люди зʼявилися на теренах сучасної Коломиї. Відповідь на це дає археологія. Про неї найвідоміший український археолог ХХ ст. Ярослав Пастернак писав так: «археологія – самостійна наука в групі історичних наук, з власними із землі здобутими матеріялами […] В часовому порядку досліджуваних епох […] вона займає перше, початкове місце».
Тож у питанні походження Коломиї першість завжди належатиме археологам і краєзнавцям. Зокрема дописувачі «Енциклопедії Коломийщини» (1996) стверджували, що:
«На території Коломийщини археологічні знахідки (наконечники стріл, шкребачки, рубила, бронзові, золоті прикраси тощо) траплялися ще з кін. 18 ст. під час земляних робіт. А з поч. 19 ст. почалося поступове вивчення археологічних памʼяток на Коломийщині. Відтоді археологічні розкопки проводили, як краєзнавці-аматори, так і вчені професіонали. (…) Археологічні памʼятки протягом 19-20 ст. виявляли і місцеві краєзнавці, а також селяни й містяни Коломийщини під час прокладання доріг, копання криниць, фундаментів (залишки домініканського костелу з 15-16 ст., котрі виявили 1875 р. під час копання фундаменту для міської ратуші). А взагалі протягом 19-20 ст. на теренах теперішньої Коломийщини виявлено, розкопано, обстежено майже 100 поселень, 35 курганів-могильників, 8 городищ, знайдено 4 скарби».
Однією з перших зафіксованих памʼяток праісторії нашого міста є бронзовий ніж вигнутої форми, який знайшли під час будівельних робіт у Коломиї 1932-го, про що згадував Володимир Кобринський. А це могло б підтвердити версію про існування поселення на території міста в епоху бронзи (III-І тис. до н. е.).
Наш сучасник Богдан Томенчук, який займався археологічними розкопками у самій Коломиї, вважає, що на території сучасного міста люди почали селитися в період раннього заліза. Адже в 1970 р. у північній частині Коломиї, на правому березі річки Коломийки, в урочищі «Косачів» виявили поселення VII-V ст. до н. е. А далі – залишки поселень ранніх словʼян, які виявив цей археолог 1977 року в південній стороні подвірʼя школи №1 1 ім. В. Стефаника. Їх він ідентифікував як культуру празького типу (VI-VII ст.) та епохи пізнього середньовіччя (XV-XVII ст.), адже культурному шарі (100 см) виявив кераміку, обпалене каміння, кістки тварин. Той самий вчений, на підставі археологічних розкопок 1977 року встановив, що давньоруське поселення епохи Київської Русі і Галицько-Волинської держави (X-XI, XII-XIV ст.) містилося на підвищеному березі річки Чорний потік, в урочищі «Старий двір».
Відтак укріплений центр давньоруської Коломиї, ймовірно, був на території сучасного подвірʼя греко-католицького храму св. архистратига Михаїла.
Однак ще задовго до того, як Коломия стала відома завдяки своєму вигідному розташуванню як осердя торгівлі сіллю, її сучасна територія перебувала в орбіті велетенських утворень свого часу, зокрема Римської імперії. У1860-х роках невідомий досі автор так розмірковував:
«Місто Коломия є дуже давнє. Історію найліпше підтверджують джерела. Кому вони відомі, той знає, що в дуже давніх часах існувала Коломия. Одні історики виводять назву Коломия від римського «Colonia» і стверджують, що Коломия була обозом римським великого ланцюга славного Троянового валу».
Про контакти давнього населення нашого реґіону з Pax Romana – римським світом – свідчить й знахідка поч. XIX ст. Так, під час будівництва дороги до с. Велика Камʼянка, в Коломиї 1826 року виявили могилу з урною, в якій знаходилися рештки кремації та залізні предмети римської доби. А у XX ст. – при очисних роботах в каналі по вул. Мнихівка (тепер – вул. О. Довбуша) 1940 р. викопали римську монету із зображенням погруддя римської ціса-ревої Фаустини Августи, яка датується 70 р. н. е.
Ймовірно, римські впливи ще чекають дослідника історії нашого міста, адже фактом залишається те, що свого часу Степан Гаврилюк бачив у Парижі мапу Европи 1637 р., де наше місто фіґурувало як «Колонія».
А у пізньоримський час на Прикарпатті проходив стабільний розвиток населення, яке створило культуру карпатських курганів, на сучасній Коломийщині археолог Ліана Вакуленко виявила численні памʼятки цієї культури (поблизу Пилипів, у Печеніжині, Грушеві, Ганеві, Дебе. славцях, Воскресінцях, Королівці, Шепарівцях та інших).
Ще у липні 1991 р. поблизу с. Товмачик працювала спільна археологічна експедиція інституту археології АН УРСР та новоствореного Музею історії міста Коломиї. Археологічні розкопки проводилися на могильнику датованому IV ст. н. е. Цей найбільший серед відомих могильників, що налічував понад 100 курганів, розташованих у лісі на східній околиці села, відкрили 1989-го. В польовому сезоні 1990 р. тут розкопали один курган, в якому виявили римську амфору, датовану кін. IV ст. н. е. та уламки керамічного посуду, виготовленого на гончарному крузі.
Археологічні знахідки Л. Вакуленко підтвердили торгівельні звʼязки племен культури карпатських курганів з містами-державами Північного Причорноморʼя і подунайськими римськими провінціями. А от торговельні шляхи на територію сучасного Прикарпаття проходили водними артеріями Дністра і Пруту, а також карпатськими перевалами. Предметами римського імпорту були скляні вироби, прикраси, вина і олія, а також римські монети, які виконували функцію грошей при торгівлі варварських племен з Римом. На вироби античного світу племена культури карпатських курганів обмінювали худобу, шкіру, вовну, хутра.
Однак чи не найдавнішим предметом обміну та торгівлі була сіль, якою Прикарпаття – один з давніх солевидобувних районів Европи – могло похвалитися починаючи від епохи енеоліту (мідного віку), тобто з 8000-5000 рр. до н. е. Позаяк соленосні пласти залягали на всій території, зайнятій населенням культури карпатських курганів, осередки соледобування зосереджувалися не тільки в околицях Долини чи Калуша, а й Коломиї. Прикладом цього є й розкопки Л. Вакуленко поселення IV ст. поблизу с. Воскресінці, під час яких вона виявила соляне джерело в урочищі «Росолище». Більше того – доказом того, що сіль була експортним товаром, постійний збут якого складав основний кістяк торгівельних операцій у населення Східних Карпат в пізньоримський час, може служити той факт, що саме в населених пунктах соледобувних районів навколо Коломиї, Долини, Тисмениці, Калуша, Галича зосереджується більшість знахідок римських монет.
Саме виробництво солі було основним заняттям давнього населення Українських Карпат, ще й тих теренів, що їх нині ототожнюємо з Коломиєю і Коломийщиною.
Саме сіль стала головним експортним товаром з пізньоримського часу і до XVIII ст., а той факт, що Коломия, починаючи щонайменше з ХІ ст., була одним з адміністративним центрів соледобування та соляної торгівлі, призвів до того, що перша літописна згадка про неї стосується «коломийської солі», а також того факту, що торгівців сіллю у східній частині нашої держави довший час називали «коломийцями». Тож генеза Коломиї як осередку людського життя назавжди повʼязана із сіллю та боротьбою за неї.
Іван Монолатій
