Мати і донька із села Корнич створили автентичну репліку місцевого весільного вінка, щоб зберегти давні традиції села та попередніх поколінь.
Розповідає Інформатор Коломия, посилаючись на Галку.
У 20-річної майбутньої дизайнерки Наталії скоро відбудеться весілля. Наречена активно готується, і разом з мамою дуже сподіваються, що її брат, який наразі вважається таким, що пропав безвісти, виявиться живим.
Напередодні чи не найважливішої події в житті Наталі разом з мамою вирішили відтворити автентичний в районі вінок, який зроблений власноруч. У ньому поєднуються старовинні традиції та сучасність.
“Весільні вінки у Корничі плели здавна,— розповідає «Галці» Леся Никипанчук. – Ми живемо у Грушеві, це село дуже близько від Корнича, і в нас одна народна та весільна ноша. Весільні вінки завжди були гарні та пишні”.
Матір нареченої Леся пригадує, що в момент свого весілля, а це був 1993 рік, традиційний весільний вінок не був в моді – його ще, за пострадянською інерцією «соромилися»…Але жінка такий убір на свій шлюб мала.
“З кінця 1960 до 1980-их у селі в таких вінках майже ніхто не одружувався, бо це, за нав’язливою ідеологією ворожої для українців радянської влади, було…соромно. Але в мене на весіллі, в 1993 році вінок був”, — продовжує Леся Никипанчук.
У 1990-ті вінки для «кнігинь» (так називали в селі наречених — авт.) плела Софія Граб, якої вже немає з нами. До пані Софії часто приходили наречені, так, що черга була. Ще, за словами пані Лесі, був такий звичай, що наречені у таких вінках та традиційному одязі йшли до церкви і під час Служби Божої носили скриньку для пожертв. У цих вінках також наречена з дружками кілька днів ходили пішки просити родичів і знайомих у кількох селах. Бувало, кілька днів ходили, аби особисто запросити сотні людей.
“Весільний вінок, який ми зробили до весілля доньки Наталі, складається з шести частин, –продовжує Леся Никипанчук. — В його основі, на самому низу так звана подушечка, на неї накладається червона стрічка з нашитими золотистими «круглими штучками, які в Корничі називають “пацьорки”. Далі сплітається ряд білих штучних квіток, згодом ряд голубих, знову білих і дрібних синьо-голубих. Останній ряд вінка — це листочки зеленого мирта й гілочки аспарагуса”.
По боках мати з донькою прикріпили синьо-жовті «бинди» (стрічки — авт.), Позаду на голові теж стрічки укладені в «кокарди» (банти), з брошками посередині. В центрі біла кокарда, а по боках —дві червоні. Донизу стеляться різнобарвні стрічки завдовжки 114 сантиметрів. А загальна довжина стрічок з кокардами — 120 сантиметрів, проте все залежить від зросту нареченої. Довершують образ синьо-жовті «вущінки» (помпони з ниток — авт.) вставлені в сережки.
Усі складові вінка Леся та Наталія Никипанчуки купляли у магазинах, на матеріали витратили близько 700 гривень. Важить вінок 500 грам, завдовжки передня частина вінка 33, заввишки — 46 сантиметрів.
Мати та донька прагнуть, щоб традиція вінкоплетіння, запрошення на весілля та традиційний одяг не зникали, а житимуть віками, як пам’ять про предків.
Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram, Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com 
