Чумацький шлях, млини, ліс та Прут: історія села Шепарівці

Коломия і Шепарівці вже давно ніби злилися воєдино. Лише величезний знак “Коломия 1241” нагадує, де саме межує місто і село. Насправді Шепарівці мають дуже вдале розташування, адже село лежить на перетині кількох доріг. Колись через нього проходив чумацький шлях, яким возили сіль. Тут була цегельня, працювали великі млини, тягнулась залізниця. Шепарівці ще й знаходяться в мальовничій місцевості: з одного боку село обтікає величний Прут, а з іншого – оточує тихий та густий ліс.

Інформатор Коломия запрошує на прогулянку Шепарівцями та пропонує дізнатися більше про це село Коломийської громади.

Шепарівці розташовані на лівому березі повноводної ріки Прут, яка впродовж п’яти кілометрів обтікає село з південної сторони. По іншу сторону – густий ліс, який так і називається – Шепарівський, є пам’яткою природи. Також тут тече ріка Коломийка, а раніше була й Млинівка. Через село проходить асфальтова дорога, яка сполучає Коломию з Івано-Франківськом, а також Надвірною, Яремче, Буковелем і Закарпаттям. Загальна площа села з прилеглими до нього землями становить близько 1000 гектарів. Зараз тут проживає до 1500 мешканців.

Перша згадка про село Шепарівці в документах датується 1389 роком.

Десь в 14-15 століттях через Шепарівці пролягав чумацький шлях, який сполучав південні області України з солеварнями Княждвора, Бані, а також Делятина.

Дуже цікавим є опис границь, складений у 1788 р. для перепису земель Галичини, проведеного з наказу австрійського імператора Йосифа ІІ. В описі сказано, що землі села граничать від сходу з містом Коломиєю і селом Дятьківці, від півдня з Княждвором, від заходу з Раківчиком, від півночі з Слобідкою.

У післявоєнний час межі села були дещо змінені. До Шепарівців прилучено всю лівобережну частину Княждвора. У наш час село Шепарівці межує на півночі із селом Раківчиком, на заході — з Товмачиком, на півдні, по річці Прут, з Княждвором, на сході — з Коломиєю (Дятьківці були приєднанні до Коломиї).

Походження назви села

Село колись називалось Шопарівці, а пізніше Шепарівці.

В архівних документах 13-14 століть згадується, що на початку села, там, де пролягає дорога до сирзаводу, була збудована цегельня. За цегельнею розташувалась корчма із заїжджим двором, тут була велика шопа, через болотисту місцевість обкопана глибокими ровами. До цієї шопи подорожні заганяли коней та волів і там ночували “Ночував там, де шопа і рівці”, — говорили вони зустрічним.

Звідси пішла назва село Шепарівці, яка згадується в літописі 1390 р.

Давня історія села

Про давність заселення території села свідчать археологічні пам’ятки — могили на терасі Прута, на орних землях біля річки Коломийки, а також на території Шепарівського лісу.

Є також згадки про те, що через село проходили козацькі загони під проводом Семена Височана, які зруйнували Пнівський замок поблизу Надвірної та штурмували Отинійську фортецю. На краю дубового лісу, який починається в селі і сполучається з карпатським масивом лісів є чотири кургани. Літописці згадують, що тут відбулася велика битва з татаро-монгольськими завойовниками десь близько 1620р.

Десь до другої половини 19 ст. через село тягнулась залізниця, яка сполучала Коломию з потужним млином, що належав євреєві Гольберту. Там була невеличка залізнична станція. Трошки вище млина на Пруті був дерев’яний міст, через який переходили до Княждвора. Його зруйнували під час Першої світової війни австрійські вояки, залишки насипів дороги збереглися до наших днів.

Село має декілька кутків — Грималівку, де зберігся дотепер єврейський млин Гольберта — Гріма. Трохи вище млина брала початок повноводна Млинівка, яка протікала через село.

Води Млинівки обертали водяні турбіни млинів Гольберта – Гріми і Бітлера, дятьківецьких пивзаводу і паперової фабрики. Через чиї угіддя протікала ця річка, той молов у млинах безплатно і без черги.

Річка Млинівка відігравала значну роль у житті села. На ній були збудовані чотири великі млини. Один з них мав велике значення для життя не тільки села, а й всього повіту, тому до нього спеціально з Коломиї у 1880 році було прокладено залізничну колію (тепер нема ні колії, ні млина). Після повені 1969 р. Млинівка пропала, а мости і під’їзні дороги були зруйновані.

На куту Заріччя біля дерев’яного моста, який зберігся до сьогодні, є рівнина, де здавна збирався народ. Тут купалися в Млинівці, влаштовували фестини, маївки, петрування. На згадку про це тут стоїть високий дубовий хрест, біля нього росте смерека.

В центрі села, біля дороги до млина, на честь скасування панщини 1848р. було збудовано капличку. Другу капличку спорудив мешканець села Федір Гальчук біля церкви 1912р. Обидві каплички завалили місцеві комуністи в 1970-1980рр., викрадено останній дзвін, який в 1910р. пожертвувала для церкви Розалія Моклюк. У центрі села, біля кільцевої розв’язки, в 1951р. за ініціативою голови колгоспу Івана Мотрука встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку.

Про людей та звичаї села Шепарівці

Згідно з шематизмами Станіславської єпархії 1925р. у Шепарівцях було 1050т– 1070 українців греко-католиків. Були дві родини польського походження, п’ять родин євреїв, які мали склепи (каплиці). Єврей Лейзор, який мешкав у центрі села, був добрим ковалем. У нього навчилися ковальської справи Микола Терпелюк, Яків Березовський. Бідні сільські люди працювали в млинах, на пивзаводі, на пилорамі в Дятьківцях та паперовій фабриці. Євреї допомагали малоземельним селянам. У селі були бондарі – Федір Терещук і Дмитро Семи, кравець Іван Пасічний. Тепер ці промисли у нас занепали.

Згідно з архівними документами, за Польщі в селі було 150 будинків, майже 300 моргів орної землі, 70 коней. Населення в основному займалося землеробством, тільки Микола Терпелюк був добрий коваль і столяр, до того ж музикант. Він власноруч виготовив скрипку. Є згадки про фестини на Заріччю, Йорданське свячення води на Млинівці. Організаторами пастирок, маланок, щедрівок були Олекса Тодорів і сім’я Слободянів.

Сільські чоловіки взимку ходили в кожухах, сайдаках, чоботях, холошнях (штани з овечої пряжі), клапанах, жінки – в кожухах, довгих спідницях, чоботях, темних хустках. Літня одежа була саморобна – вишивана сорочка, кептарі, пояс, мешти або черевики, капелюх із соломи.

У Шепарівцях – дві церкви

В одних даних йдеться, що сільська греко-католицька церква побудована жителями села в 1781р. і посвячена на честь Непорочного Зачаття св. Анни. За переказами, дідич, який володів Коршівськими лісовими масивами, дозволив вивезти з Черемхівського лісу дерево на церкву, але протягом двох днів. Люди возили дерево, розкидали його ровами попри дорогу в село. Так протягом двох днів дерево вивезли з лісу. Про майстрів, які споруджували церкву, нічого не відомо.

Також знаходимо, що перша церква в селі збудована у 1811 році.В цьому році громада закупила в Нижному Вербіжі стару церкву, збудовану у 1717 році, перенесла і встановила в Шепарівцях.У 1876 році нову дерев’яну церкву гуцульського типу на місці старої звів майстер Іван Равюк з Іспаса. Іконостас намалював маляр Іван Горчинський з Коломиї у 1887 році.

В 1930-х р. майстри-гуцули за кошти селян зробили ремонт церкви, підняли будівлю на цементний фундамент. У 1937-1939 роках церкву всередині розмалювала художниця Ксеня Кічура-Курбанович. У 1962-1989 році церква була зачинена. Відчинена для богослужінь у 1989 році. Тоді ж провели ремонт церкви – вкрили баню і дахи новою бляхою, оббили стіни надопасання дощечками «в ялинку». Зараз церква Зачаття св. Анни – православна.

Нова греко-католицька церква Пресвятої Трійці збудована 20 років тому, стоїть біля кільцевої розв’язки у селі.

Добрим священником – просвітителем був о.Вонсуль, який селянам , навчав їх. Його дочка Марія Вонсуль вела в селі гурток “Союз українок” – навчала жінок грамоти ,пекти ,варити ,вишивати, шити.

В 1924 році з ініціативи війта Василя Кострубяка і Петра Слободяна за кошти і матеріали селян побудовано читальню “Просвіти “ . При читальні діяли культурно-освітні товариства, самоосвітній гурток.

Було організовано церковний хор, його керівником став Микола Прокопчук, допомагав йому Ілько Каленюк. Він керував драматичним гуртком при читальні “Просвіті “ , де ставили п’єси “ Назар Стодоля “ , “ Степовий гість “ , “ Наталка Полтавка “.

В селі діяли товариства “ Відродження “ (активними діячами були : Петро Слободян , Іван Мотрук , Іван Заєць , Олекса Тодорів , Михайло Слободян ) і товариство “ Пласт “ , яке організував і проводив вишкіл молоді колишній січовий стрілець Василь Стефанюк. Вишкіл молоді проводився на кутку Заріччя. Найбільше в селі розповсюджені прізвища Стефанюків , Венгренюків, Гальчуків. Недалеко від читальні 1941р. була висипана символічна могила яку 1948р зрівняли з землею.

Історія школи у Шепарівцях

Однокласову школу було відкрито наприкінці 17 ст. – десь близько 1795 р. Вона мала дві кімнати, була під солом’яною стріхою, розміщувалась навпроти сучасної школи (через вулицю ) – на городах. Тепер там стоїть липа, яка виросла з кореня колишнього дерева. В середині 19 ст. було організовано докласову школу і десь близько 1880р. – запроваджено українську як предмет рідної мови.

Ця школа десь наприкінці ХІХ ст. згоріла. В 1905 р. на кошти селян і церкви побудували нову цегляну школу. Тут було 4 кімнати для вчителів і дві кімнати класні. До цієї школи 1958 р. добудовано ще 2 класні кімнати , реконструйовано старі і створено 8 класних кімнат, школа перейшла на однозмінне навчання. В 1972 р. добудовано ще 8 класних кімнат, спортивний зал, створено шкільну їдальню, кухню, майстерню, учительську кімнату, кабінет директора, просторе фойє.

Колгосп

Згадується, що в 1949 р. у селі силоміць було організовано колгосп з назвою “Червоне Прикарпаття”. Кантора знаходилась в будинку Катерини Ткачук. В 1956 р. його приєднано до колгоспу І. М. Чапаєва (с. Раківчик ), як неперспективний, тоді ж з’єднали сільські ради (з центром у с. Раківчику). Через 4 роки цей колгосп перейменовано на “Прогрес”, а 1991р. утворили спілку селян ім. Лесі Українки .

Шепарівський ліс

Урочище «Шепарівський ліс» Шепарівського лісництва — теж пам’ятка природи. Тут на площі 21 га збереглися рештки дібров Прикарпаття природного походження віком понад 200 років.

У цьому лісі фашистські загарбники в 1941-42 рр. розстріляли понад десять тисяч євреїв, поляків та українців. За свідченням очевидців, німці обгородили дротом, розстріляли і спалили тут також 50 українських патріотів. На цьому місці 1994р. поставлено високий хрест, на плитах викарбувано імена розстріляних. Місце розстрілу євреїв — це чотири ями, які заросли чагарником і ніяк не позначені. Лише біля дороги, що веде до Івано-Франківська (приблизно за кілометр від місця розстрілу) за часів радянської влади, 1970р. встановлено пам’ятний знак „Жертвам фашизму”.

Село у війнах

Під час Першої світової війни Княждвірський хребет та лісові масиви були опорою австрійських військ перед наступом армії царської росії, бо внизу була повновода ріка Прут. У Шепарівському лісі стояла російська армія. Згідно переказами Княждвірських і Шепарівських селян у ній служив унтер-офіцером В.Чапаєв, який пив воду з криниці Федора Терещука. Під його командуванням російське військо вплав перебралось через Прут і вигнало австрійців з вигідного плацдарму. Щось подібне було і під час Другої світової війни, коли в Шепарівському лісі була радянська армія, а за Прутом в горах – угорці. Під час Першої світової війни село не було зруйноване, оскільки тут близько п’яти місяців стояв фронт і люди були виселені за Коломию. Багато односельців служили в австрійській армії, а після її розпаду 1916-17років вони перейшли до куренів січових стрільців, а згодом в УГА. Серед них унтер-офіцер Василь Стефанюк (Василь Рузин), капрал Юрій Туринський, а також Ілько Гуралюк, Дмитро Грицьків, Ярослав Завадовський – син учителя сільської школи, який загинув під горою Маківкою.

У селі діяла підпільна організація ОУН, створена 1936-37 років. Вона об’єднувала майже 70 мешканців довколишніх сіл – Товмачика, Іванівців, Раківчика, Лісної Слобідки, Лісного Хлібичина. Її остаточний керівник невідомий, є лише відомості, що активним діячем був студент Коломийської гімназії Василь Іванович Венгренюк, 1991 року народження. В 1940 р. НКВД забрала його з гімназій і у Станіславській в’язниці розстріляли.

Відзначився його брат Дмитро Венгренюк, 1914 року народження. Він був підрайоновим ОУН, може і керівником ( про нього згадує “Коломия і Коломийщина” (Філадельфія)).  В 1940-44 роках боївка під його керівництвом проводила підривні роботи. Він організував збір зброї з лінії фронту, яку передавав сотні Спартака. Зненацька був спійманий 1944 р., сидів у Снятинській в’язниці. Тут трійкою був засуджений на кару смерті (свідок Лесь Бабійчук з Раківчика провів з ним останню ніч у тюремній камері).

Активним помічником Дмитра Венгренюка був Федір Мортук, референт районного проводу (псевдо “Піркова”), який загинув 1946 р. У селі були люди, які боролись за самостійність України і загинули за її волю: Михайло Григорчук, 1905р. народження , висліджений групою стрибків загинув із сином Зіновієм біля хати Михайла Каратника на Резенгаку; Адам Козубяк , 1924р. народження, Ярослав Грицьків, 1928р. народження. Активною діячкою була також кур’єр-санітарка, яка пройшла курс санітарок у Слободі Рунгурській, організовані проводом УПА – Софія Іванівна Венгринюк, 1932р. народження. Її було схоплено в Княждворі, засуджено і вислано в Сибір на 10 років. На територій села загинуло від рук НКВД і стрибків чотири воїни УПА, місця загибелі не позначені.

На відзначення 600-річчя села 23 грудня 1989 р. на зборах селян було вирішено висипати символічну могилу пам’яті загиблим за волю України – воїнам УПА та січовим стрільцям. У підніжжі могили встановили капсули із землею з Янівської могили січовим стрільцям м. Львова, з могили Дем’янового лазу м. Івано-Франківська. Біля могили, на місці зруйнованої каплички, поставили нову, яку вимурував в’язень московських концтаборів Лесь Сметанюк. Капличка присвячена першій річниці незалежності України.

На пам’ять про відзначення 600-річчя заснування Шепарівців у центрі села біля могили і каплички встановлено великий знак, який виготовили сільські художники В. Рогович та В.Петрик.

Будьмо на зв’язку! Читайте нас у Facebook, Telegram,  Viber та Instagram. Якщо маєте цікаві новини чи хочете замовити рекламу – пишіть нам на пошту kl.informator@gmail.com